КПК України лише на ім'я начальника Івано-Франківського МВ УМВС у справах по обвинува-ченні Д,. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, по обви-нуваченні Б., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, по обвинуваченні 3. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, по обвинуваченні П., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Зважаючи на те, що вчинення наведених вище злочинів є надзвичайно поширеним серед молоді, вжитих правоохоронними органами заходів не достатньо для усунення причин та умов їх вчинення.
Зважаючи на те, що ст. 2 Закону України „Про міліцію" одним із основних завдань міліції є участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, уста-новам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків, по-дання в порядку ст. 23-1 КПК повинні бути внесені директорам освітньо-виховних закладів, де навчаються неповнолітні, а також начальнику служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що здійснюють виховні та профілактичні функції. Зважаючи на те, що попере-дження та боротьба із правопорушеннями, які вчиняються дітьми, повинні проводитись узгоджено та системно, слід застосовувати всі заходи, визначені законодавством України, для досягнення цієї мети. Нівелювання проблеми відсутності взаємодії між різними органами, на які покладено завдання запобігання, злочинності призводить до неналежного виконання покладених на них обов'язків. Крім того, наведені вище порушення свідчать про відсутність контролю з боку керівництва за виконанням працівниками Івано-Франківського МВ УМВС покладених на них обов'язків.
Крім того, про неналежне виконання превентивної функції, покладеної на правоохоронні органи, відповідно до ст. 2 Закону України „Про міліцію", свідчить і внесення слідчими Івано-Франківського МВ УМВС подань в порядку ст. 23-1 КПК України про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, які вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі.
Усупереч вимогам закону деякими відділами кримінальної міліції у спра-вах дітей не налагоджена робота щодо виявлення та взяття на профілактичний облік дорослих осіб, які примушують неповнолітніх до жебракування.
Зокрема, залишилася поза увагою кримінальної міліції Івано-Фран-ківського МВ УМВС сім'я Г., в якій тривалий час мати замість того, щоб сте-жити, чи її неповнолітній син відвідує школу, систематично примушувала свого неповнолітнього сина Д., 29 червня 2000 року народження, до зайняття жебрацтвом. По даному факту порушена кримінальна справа за ст. 304 КК України, яка направлена на розгляд суду.
Зважаючи на те, що попередження та боротьба із правопорушеннями, які вчиняються дітьми, повинні проводитись узгоджено та системно, слід застосовувати всі заходи, визначені законодавством України, для досягнення цієї мети. Нівелювання проблеми відсутності взаємодії між різними органами, на які покладено завдання запобігання злочинності, призводить до неналежного виконання покладених на них обов'язків. Крім того, наведені вище порушення свідчать про відсутність контролю з боку керівництва за виконанням праців-никами Івано-Франківського МВ УМВС покладених на них обов'язків.
На усунення вказаних порушень прокуратурою м. Івано-Франківська внесено подання начальнику Івано-Франківського МВ УМВС.
Мають місце випадки жорстокого поводження батьків з дітьми, що є гру-бим порушенням законів України від 26.04.2001 року „Про охорону дитинства" і її під 15 листопада 2001 року „Про попередження насильства в сім'ї".
Так, 7 липня 2008 року прокуратурою міста було порушено кримінальну справу стосовно Д. та Д., які маючи на утриманні малолітнього сина, не виконували батьківські обов'язки по догляду за неповнолітньою дитиною, а саме систематично залишали дитину на тривалий час без догляду, харчування, ухилялися від догляду і лікування дитини, вели аморальний спосіб життя, систематично залишали дитину на тривалий час без нагляду, не піклувалися про фізичний і духовний розвиток, що спричинило тяжкі наслідки, а саме заподіянню істотної шкоді здоров'ю неповнолітньому сину В., 08.03.2008 року народження, який з важким діагнозом потрапив на лікування в Івано-Франківську міську дитячу клінічну лікарню.
Міжнародна декларація по забезпеченню виживання, захисту розвитку дітей, яка прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, що відбувалася в Організації Об’єднаних Націй у м. Н. Йорку 30 вересня 1990 року, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення представників усього світу - керівників 190 держав, у тому числі й України, забов’язало: “Полегшити скрутний стан мільйонних дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких, як сироти та бездоглядні діти, діти робітників-мігрантів і жертви стихійних лих та катастроф, викликаних діяльністю людини, діти-інваліди та діти-інваліди й діти, які піддалися жорстокому поводженню, що проживають в несприятливих соціальних умовах і підлягають експлуатації”.
Конвенція про права дитини, яка прийнята та відкрита для підписання й ратифікації резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня 1991 року логічно і адекватно розвиває ці положення. Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей, всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації, будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, на необхідності піклування державою і суспільством, а також особливої турботи про соціально незахищених дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.
У цьому документі акцентується увага на тому, що дитина, тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, не повинна залишитися у такому оточенні, має право на особливий захист та допомогу з боку держави (ст. 20).
Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги громадянськості до дітей,