Курсова робота

Робота соціального педагога

у подоланні шкільної дезадаптації

молодших школярів

Зміст

Вступ.

1. Сутність поняття дезадаптації та її прояви.

2. Фізіологічні і психічні аспекти адаптації дитини до школи.

3. Профілактика шкільної дезадаптації.

4. Корекційна робота з дезадаптованими молодшими школярами.

5. Висновки.

6. Список використаної літератури.

7. Додатки.

Вступ

Сучасні умови життя та діяльності людини в Україні характеризуються кардинальними змінами в сфері економіки, соціальних ситуаціях та освіти. Суспільство висуває нові вимоги до розвитку особистості, зокрема її емоційної сфери – формування ініціативності, сміливості, вміння приймати самостійні рішення, швидко адаптуватися до різних умов. Вирішення цього загального завдання тісно пов’язане з реалізацією Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), “Діти України”, Закону України “Про освіту”, Постанови Кабінету Міністрів України № 1717 від 16.11.2000 року “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”, в яких визначено, що побудова демократичного суспільства, його розвиток значною мірою залежить від творчості, активності та емоційної стійкості його членів.

Реалізація загальнодержавних програм передбачає вдосконалення існуючих і розробку нових педагогічних систем та психологічних підходів до розвитку особистості учнів різного віку, що потребує нових психолого-педагогічних досліджень.

Початкова школа – важливий етап у житті школярів, оскільки саме в цей період відбувається перебудова свідомості дитини, її емоційної сфери, соціальна та психологічна адаптація до умов школи.

Посилення явищ дезадаптивного характеру в навчально-виховному процесі пов’язане із збільшенням непрогнозованих критичних ситуацій у повсякденному житті, особливо, як свідчить практика роботи школи, вони загострюються в момент вступу до школи, період первинного засвоєння вимог, які висуває нова соціальна ситуація.

Водночас психологічні характеристики молодшого шкільного віку можна вважати найбільш сензитивними до навчально-виховних впливів, що робить можливим проведення ефективної роботи з профілактики й корекції дезадаптації учнів початкової школи. Наукове обґрунтування індивідуально-психологічних та соціально-психологічних факторів дезадаптації є важливим завданням сучасної соціальної педагогіки і практичної психології.

Явище, протилежне процесу адаптації, – дезадаптація – трактується як процес, пов’язаний із переключенням з одних умов життя й, відповідно, звиканням до інших . Серед найбільш універсальних проявів психічної дезадаптації називають преневротичні порушення, невротичні реакції та стани.

Актуальним у сучасних умовах є питання комплексного вивчення дезадаптації дітей у школі. Як свідчать результати наукових досліджень діти відчувають стан дезадаптації при систематичному шкільному навчанні. З цим пов’язані проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні ; медико-біологічні і соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес адаптації в будь-якому віці .

Сьогодні діти відчувають яскраво виявлені психологічні труднощі при адаптації до шкільного життя. Рівень дезадаптації школярів і форми її виявлення коливаються від незначних мотиваційних і поведінкових порушень до повної відмови відвідувати школу. На момент вступу до школи і період первинного засвоєння вимог, які висуває нова соціальна ситуація, зростає поширеність невротичних реакцій, нервово-психічних та соматичних розладів порівняно з дошкільним віком.

Таким чином потреби початкової школи вимагають визначення шляхів зниження емоційної дезадаптації молодшого школяра як негативного явища, яке перешкоджає сучасній соціалізації дитини, повноцінному формуванню її особистості.

Сутність поняття дезадаптації та її прояви .

Початковий етап систематичної шкільної освіти – один з найважливіших періодів у житті дитини. Це пов’язано не тільки зі зміною соціальної ситуації розвитку дитини, її соціального ста-тусу й зайняттям нової, соціальної позиції – школяра, але й з сукупністю різноманітних аспектів розвитку й формування дитини як соціального індивіда, складним взаємопереплетінням процесів соціалізації та персоналізації , які у зазначений період життя дитини ведуть до становлення не тільки нових способів діяльності, а й до формування «базових основ  особистості».

Успішність проходження даного періоду обумовлена особливостями проходження дошкільного етапу, розвитком дошкільника в родині, дитячому садку, що у значній мірі інтегроване таким поняттям, як «психологічна готовність до школи». Специфіка групи, тобто шкільного класу, куди входить дитина, полягає в тому, що він керується вчителем, що, як показали численні дослідження, є для дитини дуже референтним, й одночасно саме він виступає носієм усіх групових цінностей, норм, правил, які повинен засвоїти починаючий учень. Використовуючи різні способи впливу, педагог значною мірою впливає на формування взаємин дитини з іншими дорослими, однолітками.

Суттєва зміна деяких складових соціальної ситуації розвитку в сучасних умовах призвела до збільшення кількості дітей початкових класів,

які відчувають стан дезадаптації . Цей стан дослідники, вчителі й батьки пов’язують не стільки з проблемою здоров’я або успішності, скільки із соціально-психологічним входженням дитини в шкільне життя, в колектив класу, в систему шкільних відносин.

Тому у процесі адаптації можна виділити стан нестійкої психічної активності особистості – дезадаптацію, при якій під впливом психогенних факторів відбувається розпад стереотипної системи відношень, втрата значущих цінностей. Це супроводжується негативними емоційними переживаннями й нездатністю реально оцінити ситуацію, знайти раціональний вихід із ситуації, що склалася.

Дезадаптація школярів - найгостріша проблема педагогіки, викликана багатьма причинами, у тому числі соціальними: складна, нестабільна ситуація в суспільстві, мікроклімат у родині й атмосфера у школі .

Відомо, що діти, соматично хворі, осла-блені або з патологією характеру (хоча й практично здорові), не можуть не давати випадків шкільної дезадаптації. Також установлено, що сучасні розумово й емоційно збережені діти заздалегідь опиняються в ситуації, в якій звичайна, нормальна адаптація дитини ускладнена. Тому в нашій роботі мова йде про шкільну дезадаптацію, викликану пору-шеннями звичних дитині й батькам механізмів і ціннісних норм соціалізації.

Ідеї соціогенетичного підходу підводять нас до запитання: чи не є дезадаптація дітей до шкільного життя наслідком не тільки медико-психологічних аспектів функціонування дитячої психіки, а й соціальної ситуації розвитку