Як відомо, мовленнєвий звук не дорівнює фонемі. Фонема - це функція, яку виконують деякі з ознак звука. Мовленнєвий звук - це ціла сукупність звукових ознак, із змінними спектрами, частотою, силою і тривалістю.

Цей механізм попередження, при якому приголосна фонема вимовляється з позиції вимови наступної голосної фонеми і є основним механізмом утворення складу, у якому приголосна фонема набуває нових додаткових якостей, виступаючи у формі одиничного неповторного звука. Слід відзначити, що це випередження поширюється не тільки на зовнішню ротову артикуляцію, але й значно глибше, беручи свій початок у більш глибоких і мимовільно керованих рівнях. Встановлення механізму випередження і функції глоткової трубки при утворенні складу є наріжним для розуміння механізму читання [83, с. 189].

При читанні керування відбувається через букви до звукової форми слова, у якій представлені в єдності ті ознаки звуків, що несуть слово-розрізнювальну функцію; ті, котрі такої функції не виконують і залежать від навколишніх звуків, є змінними [1, с. 67]. На основі сформульованих теоретичних положень були визначені умови формування адекватного лексичного значення слова у молодших школярів.

Відомо, що існують два види читання: вголос (або голосне) і мовчазне (або читання про себе). Мовчазному читанню передує голосне, яке, однак, не замінюється повністю читанням про себе, а триває впродовж усього початкового навчання. Зменшується лише його питома вага у порівнянні з мовчазним читанням [38, с. 127]. Така послідовність застосування видів читання продиктована психічними особливостями дітей у засвоєнні написаного. На початковому етапі читання написане слово стає зрозумілим, коли воно вимовлене. Графічний код, тобто написане, розшифровується звуковим його відтворенням. Звучання ж слова уже відоме дитині і зрозуміле. Тому весь букварний період присвячується в основному голосному читанню. Воно домінує і на початковій стадії роботи над «Читанкою». У букварний період застосовується ще й читання пошепки.

Ця ж послідовність запровадження видів читання у 1-2-х класах задовольняє також і методичну вимогу навчання, яка полягає у формуванні навички читання, що сприятиме подальшому розвитку мовлення молодшого школяра. Перші кроки в оволодінні технікою читання потребують пильної уваги і допомоги вчителя [30, с. 67]. Гільбух Ю.З. вважає, що саме читання вголос дозволяє успішно здійснювати «зворотний зв'язок»: ступінь володіння технікою читання легко контролюється вчителем. Крім цього, читання вголос у початкових класах активізує роботу всього класу, воно допомагає тим, хто відчуває труднощі у набутті навичок читання. У процесі читання вголос діти вчаться виразно відтворювати написане. Усе це враховується в методиці читання при визначенні його місця у навчанні дітей молодшого шкільного віку.

Аналізуючи перелічені види читання, приходимо до висновку, що кожен з них має практичну вагу в підготовці активного читача. Голосне читання, яке відповідає вимогам виразного читання, сприяє кращому усвідомленню прочитуваного, посилює виховний та естетичний вплив на слухачів. До цього прагне вчитель. Здійснюється воно застосуванням різноманітних форм учнівського читання: індивідуального, хорового, «ланцюжкового», вибіркового, в особах [11, с. 73]. Кожна з цих форм має певну методичну мету.

Індивідуальне читання дозволяє здійснювати роботу з окремим учнем: навчати чи контролювати його успіхи. І все ж воно не виключає залучення однокласників до ознайомлення з текстом.

Хорове читання допомагає вчителеві вирівняти уміння і навички читання всіх учнів чи «підтягти» окремих з них до рівня інших. Можна практикувати також читання зі всіма учнями впівголоса.

«Ланцюжкове» читання - це ефективна форма активізації учнівської діяльності в класі, а також засіб контролю за вже вивченим й практичний прийом удосконалення навичок виразного читання. Такі функції воно виконує завдяки принципу організації: текст читають учні по одному реченню, передаючи «естафету» читання сусідові.

До вибіркового читання вдаються переважно при аналізі твору: коли необхідно знайти найбільш важливі місця для розуміння ідеї твору, процитувати оцінку, яку дає автор вчинкам персонажів, нагадати присутнім опис природи, подій тощо. Іноді вибірковим називають таке читання, коли класовод обирає для прочитування тексту тих учнів, певні уміння яких він хоче проконтролювати.

Читання в особах, відоме ще з букварного періоду, - один з результативних способів навчання виразному читанню. Його застосування можливе як при читанні окремих оповідань, так і при вивченні байок і казок. Читання в особах доцільно поєднувати з інсценуванням. Отже, можемо сказати, що кожен з цих видів читання сприяє розвитку навички виразного читання, а також дає можливість вчителю побачити рівень навчальних досягнень кожного учня зокрема.

У своїй праці «Норми літературної вимови» Мовчун Л. обґрунтовує «незаперечний вплив усіх форм голосного читання на культуру мовлення учнів: читаючи вголос, діти виробляють орфоепічні норми, замислюються над правильним виразом думки» [68, с. 43]. Це змушує не відмовлятися від голосного читання протягом усього часу навчання дітей молодшого шкільного віку. Вважаємо, що такий вид читання слід широко практикувати в роботі з дітьми в малокомплектній школі.

Хочемо наголосити, що доказом практичного значення мовчазного читання служить його широке застосування у повсякденному житті. Без нього не можна уявити самостійного читання газет, книжок, документів. Воно є основним видом читання в життєвій практиці людей. Переваги цього виду у порівнянні з голосним читанням - в економії часу, адже темп читання про себе значно вищий, ніж читання вголос. А це значить, що читання мовчки продуктивніше за