Варто сказати, що при навчанні дітей голосному читанню велику роль відіграє зразкове виразне читання вчителя. На різних етапах навчання він демонструє вимову слів, прочитування речень, абзаців і цілих текстів. При опрацюванні ж творів художньої літератури, приклад виразного читання (чи декламації) повинен справляти особливе враження - стверджує Капська А.Й. у своїй статті «Як навчати учнів виразно читати» [49, с. 88]. Звідси вимога - кожному майбутньому вчителеві потрібно досконало володіти технікою виразного читання, глибоко усвідомити його критерії і застосовувати їх на практиці.

Хоча до мовчазного читання учні готуються підчас роботи над букварем, все ж вважаємо, що на уроках читання можна відвести певний час для вироблення сталих навичок мовчазного читання, якщо в цьому є потреба. Пропонуючи мовчазне читання, слід визначати час для опрацювання матеріалу. Це активізує роботу учнів і привчає їх до швидкого читання.

Аналізуючи читання як вид мовленнєвої діяльності, приходимо до такого висновку, якщо учні набудуть навичок мовчазного прочитування і розуміння тексту, читання про себе можна вводити для ознайомлення з текстом твору. Це значить, що після підготовчої роботи до сприймання змісту твору - розповіді про історичні умови, у яких відбуваються події, тощо - вчитель пропонує читання про себе, після чого можна перейти до аналізу тексту. Однак, це не означає, що, навчившись мовчазному читанню, учні повністю переходять до цього виду ознайомлення з новим твором. Хоча читання вголос в 3-4-х класах як вид роботи не виключається, адже ці типи читання застосовуються паралельно. Порядок їх застосування залежить від теми твору, жанру, завдань, які ставить вчитель на конкретному уроці. Саме тому, емоційно насичені твори та тексти, побудовані на діалогах, доцільно прочитувати вголос.

Відомий вчений Гордіюк Н. стверджує: «Який би вид читання класовод не застосовував, він повинен прагнути до того, щоб читання було осмисленим» [32, с. 76]. Для цього учитель повинен зосередити свою увагу на розвитку логічного мислення учнів, яке допоможе їм у подальшому аналізі творів та побудові власних висловлювань. Щоб упевнитись у тому, що учні усвідомлюють голосно чи мовчазно прочитаний твір, необхідний контроль. При голосному читанні перевірка розуміння прочитаного здійснюється і в процесі, і по його завершенні. Мовчазне ж читання контролюється усним опитуванням лише після того, як учні ознайомляться з текстом твору. Перевіряючи ступінь розуміння змісту прочитаного, слід враховувати, проводилась попередня підготовка чи ні, одержували учні завдання перед мовчазним прочитуванням тексту чи ніяких завдань учитель не давав. Методика, наприклад, рекомендує перед мовчазним читанням давати учням різного типу завдання: «Готувати себе до переказу, бути готовим до вибіркового голосного читання, підготуватись до відповідей на запитання; після ознайомлення поділити оповідання на частини, дати заголовок кожній з них; дібрати малюнки до прочитаного чи пояснити заголовок твору» [38, с. 157-158]. Слід сказати, що вся робота із застосуванням обох видів читання підпорядкована виробленню в учнів таких його якісних ознак як свідоме, правильне і швидке читання. Щодо читання вголос, то воно має бути ще й виразним.

Свідоме читання забезпечує уміння читати з ясним розумінням змісту тексту, описаних подій, зв'язку між ними й уміння оцінити вчинки дійових осіб. Усе це ґрунтується на усвідомленому сприйманні учнями лексичного значення всіх слів, що завдяки граматичній пов'язаності формують думку, виражену реченням. Свідомим визначається читання, якщо учень спроможний не тільки переказати, а й висловити ставлення до прочитаного [24, с. 32].

Горецкий В. Г. виділяє декілька критеріїв правильного читання, наголошуючи на тому, що вони повинні відрізнятись від вимог, що ставляться до свідомого читання, серед них можемо відзначити такі:

а) безпомилковість відтворення звукового наповнення прочитуваного, тобто читання без пропусків букв, складів, їх перестановок, вставки зайвих звуків, складів;

б) ритмічність (або плавність) читання, яка виявляється при злитому промовлянні складів у словах і злитій вимові ненаголошених службових слів з повнозначними частинами мови;

в) дотримання орфоепічних норм, у першу чергу правильного наголошування складів, вимови тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектного оточення [33, с. 39].

Загальновідомо, що у виробленні швидкого читання треба прагнути до техніки читання, що відповідає темпу усного мовлення і забезпечує свідоме сприймання змісту прочитаного. Але в кожному класі слід добиватися нормального для даного класу темпу читання, для чого існують програмові вимоги.

Варто зазначити, що виразним може бути лише читання вголос. Тому основні вимоги до нього пов'язані з інтонацією, яка включає складний комплекс елементів вимови, зокрема: ритм, темп, тембр, силу, висоту голосу, паузи, логічний наголос. «Виразним читання вважається тоді, коли читець дотримується пауз, логічних наголосів, варіює пришвидшеним чи уповільненим темпом, пониженням чи підвищенням голосу при проказуванні слів або речень відповідно до змісту твору» [49, с. 105]. А зміст твору, його ідея, задум автора потребують емоційного відтворення. Один текст вимагає м'якого, ліричного настрою у читанні, другий — патетичного звучання прочитуваного, третій — спокійної, розміреної передачі думок. Виразне читання покликане шукати відповідні інтонаційні засоби для передачі задуму твору.

«Доведено, що якості читання взаємопов'язані і взаємозумовлені. Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої. Недоліки якоїсь з ознак читання впливають на якісну характеристику іншої риси уміння читати» [84, с. 165]. Так, усвідомлено можна читати лише при правильному читанні, що забезпечується, в свою чергу, розумінням слів, речень. Від