Опираючись на праці відомих психологів, у дипломній роботі виділено окремий аспект у формуванні національної особистості молодшого школяра – психолого-педагогічний. Як виявилося, для формування зв’язного мовлення учнів початкових класів замало лише мовленнєвих умінь і навичок, важливим є розвиток пізнавальних процесів: пам’яті, мислення, уваги, сприймання. Як зазначалося вище, психічний розвиток дитини багато в чому залежить від попередніх умінь та навичок, якщо ж якимось чином, за певних обставин (сім’я, дитячий садочок) цей процес порушиться, то ми одержимо національно не сформовану та соціально не адаптовану особистість. Для того, щоб сформувати справжню національно багату мовленнєву особистість молодшого школяра, як вважав Я.А Коменський, потрібно цей процес здійснювати ще змалку. І, що найцікавіше – дитяче мовлення формується навіть під час ігор, діти почувають себе вільно і не вимушено. Тому, готуючи уроки читання у початковій школі, потрібно якомога більше наситити їх ігровими елементами, з метою підвищення якості та ефективності навчання.

Розділ 2. Експериментальне дослідження розвитку національної особистості на уроках читання

2.1. Методика використання творів української літератури у початковій школі

Мета нашого дослідження – це спроба дослідити процеси виховання та навчання молодших школярів сучасної школи, їхню обізнаність з фольклорною пам’яттю українського народу. Перш ніж перейти до виконання поставленого завдання, ми повинні проаналізувати стан національної свідомості в різні періоди: як колись протягом століть нашої бездержавності цинічно забороняли українську мову, русифікували, полонізували, румунізували, мадяризували українців, вдавалися до найрізноманітніших способів, щоб отруїти українську ментальність, знищити Україну як державу, а українців як етнос. З цією метою фальсифікували етнонаціональну історію, розтоптували етнопсихологію, руйнували систему міжпоколінної передачі етнокультурної інформації.

Педагоги минулого надавали значної ваги релігійному вихованню. Зокрема, К.Д.Ушинський писав: «Духовний розвиток, духовне виховання особи і народу здійснюється на самою школою, а кількома великими вихователями: природою, життям, наукою і релігією» [61, с. 103]. Огієнко, філолог, теолог, відомий захисник української автокефальної церкви наполягав на релігійному вихованні дітей [44, с. 4].

Педагогіка перших років радянської влади з упередженістю ставилися до питання національного покоління, до української родини, в якій свято зберігалися звичаї, традиції, вірування, релігія, мова, шанувалися заповіти предків. В українській родині жінка-мати берегла пам’ять роду, була берегинею фольклорної пам’яті, вона виступала режисером домашніх свят, живою енциклопедією українознавства. У свідомості радянських ідеологів увесь виховний простір, в якому живе українська дитина, - хата з іконами, рушниками, обрядами, ритуалами були символом ворожої ідеології, що заважало формуванню класової свідомості дитини. Більшовики вживали спеціальних заходів, щоб підірвати авторитет батьків і, взагалі, авторитет старших, вони намагалися розірвати зв’язок поколінь, ланцюг фольклорної пам’яті. Аби відбити бажання дітей колядувати та щедрувати, сформувати відразу і зневагу до цього, педагоги тоталітарної доби намагалися навіяти думку, що це є звичайним старцюванням. Один із авторів з метою послаблення впливу релігійних свят на дітей пропонував, щоб діти і вчителі ці дні проводили у школі за звичайною щоденною роботою. Все це стосується і неділі [69, с. 72].

Фактично до кінця 80-х років XX століття дітям заборонялася, засуджувалася участь у сімейних обрядах і святкуваннях, оголошувалися догани тим вчителям, учні яких підтримували традиції. Психологи стверджують, що життя, особливо духовне, дорослої людини значною мірою зумовлюється досвідом дитинства. Життя українських дітей у переважній більшості проходило за подвійними стандартами: вдома святкували, вчили і співали колядки, а в школі все це засуджувалося. Ці подвійні стандарти позначилися на менталітеті нації, української культури. Як бачимо з вище сказаного, фольклорна пам’ять під впливом радянської ідеології зазнала непоправних втрат, оскільки ламалися ті алгоритми, моделі, за якими людина жила продовж століть. У процесі праці вона реалізовувала свої матеріальні потреби, а під час свят – духовні.

Введення у шкільний курс уроків читання теми «Дитячий фольклор», що включає досвід попередніх поколінь, надбання християнської цивілізації, є надійним орієнтиром для вчителів у справі духовного оздоблення, національного виховання молодших школярів. Слід пам’ятати, що тільки здобуття Україною незалежності дало змогу розчищати замулені пласти української культури, духовності, в тому числі й педагогічної думки. Педагогічна спадщина Д. В. Духновича, К. Д. Ушинського, Х. Д. Алчевської, С.Ф.Русової, Б.Д.Грінченка, Г.Ващенка, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського є теоретичною базою формування принципів і закономірностей сучасного українського навчання і виховання. Глибоке осмислення і розуміння здобутків педагогічної думки минулого дає нам змогу сповна зрозуміти сучасні проблеми виховання і навчання школярів, підготовки вчительських кадрів.

На наш погляд, найактуальнішою проблемою у педагогічній науці України є національне виховання та навчання дітей шкільного віку. Ця проблема потребує глибоких педагогічних досліджень. На жаль, у значної частини громадян України склалася спотворена думка, що виховання - справа нескладна і кожен здатний успішно виконувати виховну місію. Насправді, ці процеси є складними, багатогранними, відповідальними і підготовка самого вчителя має бути на відповідному рівні. Адже якщо учень на високому рівні не засвоює програмовий матеріал