Готовність суб’єкта використовувати рідну мову в своїй діяльності можна назвати мовленнєвою здібністю. У сучасній психології розроблено модель мовленнєвої здібності. В ній закладено, з одного боку, найважливіші складові мовної системи, а з другого – основні види мовленнєвої діяльності, особливо важливої – читання.

Надзвичайно важливим у формуванні національно - мовної особистості є рівень мовленнєвих здібностей, які учень набуває у процесі своєї діяльності на уроках читання в початкових класах:

1) Рівень правильності (нормативність мовлення);

2) Рівень швидкості (обгрунтований розподіл мовленнєвої дії в часі);

3) Рівень насиченості (багатство словника);

4) Рівень адекватного вибору (йдеться про вибір мовних форм на основі адекватності висловлювання).

Як вважають психологи, що практичне оволодіння дітьми цими здібностями створює передумови для успішного розвитку зв’язного мовлення і виховує культуру мови. Погоджуємося з вище сказаним, адже в процесі навчання діти мають оволодіти навичками розповіді, опису та судження і мовленнєві здібності знадобляться для точного вираження власних думок, суджень, смислових висновків, почуттів, намірів, настроїв, для передачі прочитаного, побаченого, почутого, для успішного засвоєння різного за складністю шкільного змісту навчання всіх предметів.

На підставі аналізу численних наукових досліджень різних аспектів онтогенезу дитячого мовлення (праці З.М.Богуславської, Д.Б.Годовикової, І.О.Кондратович, Т.С.Путиловської, Е.О.Смирнової, Ф.А.Сохіна) , було виявлено, що однією із основних складових у формуванні національної мовленнєвої особистості є розвиток комунікативно-мовленнєвих вмінь. Та, як зазначають вчені, виявляється, що молодший шкільний вік є переломним у комунікативно – мовленнєвому плані. Вважаємо, що комунікативно-мовленнєві вміння – це вміння, які більшою мірою формуються на уроках читання з метою здійснення мовленнєвої діяльності в умовах міжособистісної взаємодії, тобто в різних ситуаціях спілкування з різними співрозмовниками.

На думку відомих психолінгвістів, а саме І.О.Зимні, «для здійснення усного спілкування важливою є розвиненість умінь слухання – розуміння та говоріння. Хоча аудіювання та говоріння складають єдину вербально – комунікативну систему, їх функціонування забезпечується різними мовленнєвими механізмами і потребує окремої уваги до розвитку кожного з них. Саме в молодших школярів важливо формувати і розвивати ці вміння. Широкі можливості для здійснення цього процесу містить робота з дитячою книжкою на уроках читання. При чому матеріал має бути різним за обсягом: від прислів’їв, скоромовок, маленьких віршиків до текстів, казок , оповідань» [19, с.12].

Погоджуємося з тим, що сформовані на уроках читання уміння та навички сприяють збагаченню словникового запасу учнів, який щоденно збільшується на 5-7 слів. Якщо на початку навчання він становив у середньому від 3 до 4,5- 5 тисяч слів, то на завершення становить 9-12 тисяч слів. Для засвоєння слід добирати слова однієї тематичної групи, оскільки тематично об’єднані слова, як показали дослідження Т.В.Коршун, краще запам’ятовуються. Також закріплюються мовленнєві вміння у висловленнях репродуктивного характеру: відтворення реплік героїв під час інсценізації казок, реплік у народних іграх. В такий спосіб формуються мовленнєві вміння, активізуючи які, у процесі спілкування, учні початкових класів набувають комунікативно-мовленнєвих вмінь, підвищують культуру мовлення та рівень національного самоусвідомлення.

Такі науковці як Т. Донченко, Г. Демидчик зазначають, що робота над формуванням у молодших школярів способів збагачення власного мовного запасу й оволодіння мовними нормами є більш результативною, якщо проводиться на комунікативній основі, тобто в процесі відповідної діяльності. Вони вважають формування комунікативно-мовленнєвих умінь однією з основних проблем сучасної методики навчання курсу читання, оскільки відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки .

І для того, щоб не виникало ніяких мовленнєвих помилок і недоліків у діяльності молодших школярів на уроках читання, виділяють такі види роботи, які спрямовані на застосування комунікативно-мовленнєвих вмінь.

1. Інсценізація прослуханих або колективно складених казок, оповідань.

2. Розігрування мовленнєвих ситуацій, складених на основі ситуативних малюнків.

3. Проведення рольових ігор.

4. Переказування тексту з орієнтацією на слухача.

5. Використання природних мовленнєвих ситуацій в урочний та позаурочний час.

Отже, з вище сказаного робимо висновок, що для того, щоб сформувати національно мовленнєву особистість потрібно володіти загальномовленнєвими та частковими вміннями, збагачувати словниковий запас, набути мовленнєвих здібностей і, що найважливіше, вміти використовувати у своїй практичній діяльності.

Пропонуємо розглянути запропоновані вчителем-методистом Галиною Гунявою ( ЗОШ №11 м.Чернівці), окремі види роботи на уроках читання, спрямовані на розвиток національної діяльність молодших школярів, щоб сформувати достатній рівень розвитку мовлення вона використовує в роботі сесію текстів з малюнками. Усі тексти складені згідно з порядком вивчення букв, вони виконані в розмірі, який дає змогу використовувати їх для індивідуальної та колективної роботи. Частина текстів написана друкованим, а частина - писаним шрифтом, важливо, що яскраві малюнки доповнюють зміст. Тексти відповідають віковим особливостям учнів, мають ігровий, казковий, народознавчий характер. З перших уроків читання вона дбає про поповнення словникового запасу, а в 2-3-х класах вимагає роботу з тлумачним словником, дитячою енциклопедією. Педагог вважає, що слід збагачувати мову дитини художніми і виражальними засобами, використовуючи різноманітні творчі завдання, такі як: розповісти про щось від імені літературного героя. Адже розповісти від свого імені нескладно, тай не зовсім цікаво. А розповісти про це від імені літературного персонажа-справа значуща, незвична, цікава. На її думку, програма курсу читання для початкових класів спрямовує вчителя на те, щоб навчальними ситуаціями спонукати дітей до безпосередніх висловлювань (творення власних текстів), заохочувати до складання казок, віршів. А оскільки у дітей різний мовленнєвий розвиток, то ініціатором, взірцем і творчим лідером має