Концепція мовної освіти ґрунтується на особистісному підході і основними її пріоритетами є гуманізація, демократизація, природовідповідність, інтеграція, народність, розумовий і мовленнєвий розвиток, соціалізація, індивідуалізація, мотивація. Завдання мовної освіти вимагає зосередження на принципі інтеграції для формування національно мовної особистості, зокрема, молодшого школяра.

Принцип інтеграції відповідає психічній та фізичній природі дитини, сутності самої мови як суспільного явища в його зв’язках з усіма аспектами багатогранного світу. Завдяки інтеграції здійснюється особистісно орієнтований підхід до навчання: школяр сам спроможний вибрати “ключові” знання з різних предметів, спираючись на власний досвід, набутий у процесі навчання та спілкування. Різні види діяльності на уроках читання роблять їх цікавими, запобігають втомленості дітей, посилюють інтерес до пізнання світу, до вивчення навчальних дисциплін. З огляду на це, метою інтегрованих уроків читання є активізація мовленнєвої творчої діяльності, яка поєднується з літературною творчістю. Використання інтегрованого підходу забезпечує активний вияв самостійних зусиль у творчому оволодінні знання, уміннями і навичками, створює систему взаємодії між учасниками навчального процесу, яка спрямована на виявлення і узгодження ціннісно-смислових орієнтацій та забезпечення діяльності молодшого школяра відповідно до його особистісного потенціалу, на формування мовленнєвої компетенції учнів молодшого шкільного віку.

Значна роль у формуванні національно мовної особистості належить також і сім’ї. Саме родина є найпершим і найголовнішим осередком мовної соціалізації дитини, оволодіння елементами духовної культури рідної етнографічної групи. Мова, якою спілкуються мати, батько, назавжди залишиться для вихованця рідною, найбільш привабливою. Тож батьки-українці, котрі користуються повсякденно мовою, фактично ускладнюють становлення мовної особистості, що входить до соціального комплексу “сім’я – мова – народ”.

Отже, як ми бачимо, формування національної особистості молодшого школяра відбувається переважно засобами мови й на мові, на її лексико-поняттєвому арсеналі, таким чином розкривається освічена виразна індивідуальність учня. Так, О. Потебня вважав, що “мовна індивідуальність виділяє людину як особистість, і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства” [48, с.98]. Необхідність розвитку національно свідомої, духовно багатої мовної особистості в незалежній українській державі зумовлює потребу формувати в школярів соціокультурні знання й уміння, виховувати шанобливе ставлення до життєдайного джерела народної мудрості, продовжувати кращі традиції минулого, примножувати їх, уміло трансформувати в сучасне життя.

Вважаємо, що вчителю початкових класів середовище спілкування та мовну атмосферу в школі варто максимально збагатити елементами соціокультурного досвіду українців. Головне завдання вивчення курсу читання з цього погляду – підготовка національної грамотної людини з високим рівнем комунікативної компетентності, що ґрунтується на системі знань про мову та її граматичну будову, самобутньої мовної особистості, котра має значний словниковий запас, засвоїла основні норми літературного мовлення, здатна вільно виражати думки та почування. Рідна мова також формує високий рівень духовності й інтелекту людини, у свідомо практичній мовленнєвій діяльності – її світогляд, свідомість і психіку.

1.2.Проблема національної мовної особистості на міжнауковому рівні

Проблему формування мовної особистості в лінгвокультурології та мовознавстві досліджували Д. Богоявленський, Ф. Буслаєв, Г. Демидчик, Т. Донченко, С. Єрмоленко, В. Карасик, В. Кононенко, Л. Мацько, Л. Струганець та інші. Питання мовленнєвого спілкування дітей молодшого шкільного віку висвітлено в наукових працях А. Богуш; дидактичні аспекти викладання мови в початковій школі – М. Вашуленко, О. Савченко; етнологічні аспекти вивчення української мови – Р. Дружиненко, Т. Симоненко, В. Федоренко; аспект української мови як державної – В. Кремень.

Мова як національне, соціальне й індивідуальне явище спрямована у внутрішній і зовнішній світ природи та людських взаємин, на основі чого особистість зростає, пізнає культуру рідного народу, що відіграє особливу роль на початковому етапі навчання дитини в школі. На жаль, проблема формування національної особистості молодшого школяра в методичному аспекті не знайшла належного висвітлення на сторінках педагогічних видань. Тому мета нашого дослідження в тому, щоб визначити сутність поняття “національна особистість молодшого школяра” та виокремити орієнтовні етнопедагогічні стратегії реалізації культурологічної змістової лінії в процесі навчання курсу читання в початкових класах.

У сучасній науці поняття мовленнєвої особистості трактується як система, що виникає і розвивається в суспільстві, ґрунтується на здатності виражати та закріплювати соціальні взаємини, слугує умовою й результатом культури певного народу. Інтегруючи лінгвістичні, психологічні та соціальні чинники, термін “мовна особистість” забезпечує нові можливості для подальшого дослідження функціональних особливостей мовної діяльності.

Окремі аспекти проблеми формування мовної особистості досліджені в лінгводидактиці. Так, Ф. Буслаєв у праці “О преподавании отечественного языка” вказував на нерозривну єдність рідної мови й особистості учня: “Рідна мова так зрослася з особистістю кожного, що вчити її означає водночас розвивати духовні особливості учня”. Упродовж XX ст. це питання привертало увагу багатьох учених