Слід зазначити, що термін мовна компетенція пов'язаний із обізнаністю з мовою, із знаннями мовних одиниць, їх виражальних можливостей; володінням мовними вміннями й навичками. Зміст мовної компетенції - це засвоєння категорій і одиниць мови та їх функцій, вивчення закономірностей і правил оволодіння системно-структурними утвореннями семантичного, синтаксичного, морфологічного, фонологічного характеру, які необхідні для розуміння і побудови мовлення, це здатність розуміти й реалізувати граматичну природу висловлювання. Також, мовна компетенція сприяє формуванню уявлень про устрій мови, її розвиток і функціонування, усвідомленню тих відомостей про значення та роль мови в суспільстві, на яких виховується постійний інтерес до предмета, почуття любові й поваги до рідного слова.

Важливим для нашого дослідження є визначення мовної компетенції, сформульоване авторами підручника “Методика навчання читання молодших школярів”: “мовна компетенція передбачає опанування знаннями (з лексики, граматики, фонетики та орфографії) та формування відповідних навичок: фонетичних, лексичних, граматичних, морфологічних – пов’язаних зі складом слова та частинами мови; синтаксичних – пов’язаних з побудовою речень та їх різних видів; орфографічних, графічних та каліграфічних – засвоєння особливостей написання ”.

С.Караман подає чотири типи компетенції: мовну, мовленнєву, соціокультурну й функціонально-комунікативну [23, с.174]. На думку вченого, мовна компетенція визначається загальноприйнятими орфоепічними, лексичними, словотворчими, граматичними, стилістичними нормами; мовленнєва – чотирма видами мовленнєвої діяльності: аудіюванням, говорінням, читанням, письмом; соціокультурна – рівнем знань національної культури; функціонально-комунікативна – умінням використовувати мовні засоби в межах функціональних стилів .

У наукових працях з лінгводидактики А. Євграфова дотримується думки, що мовна компетенція включає знання одиниць мови і правил їх поєднання, зв’язок, має двобічний характер: вона об’єднує мову й мовлення і характеризує особистість як людину, яка володіє мовою і вміє нею користуватися на основі граматичних правил .

Беручи до уваги всі зазначені трактування поняття “мовна компетенція”, приходимо до висновку, що мовна компетенція – це практичне оволодіння українською мовою, її словниковим запасом, граматичним ладом, дотримання в усних і писемних висловлюваннях мовних норм.

Як вважає Ю. Апресяна, володіти мовою означає:

1) уміти виражати заданий зміст різними (в ідеалі – всіма можливими в цій мові) способами (здатність до перефразування);

2) уміти обирати зі сказаного зміст, зокрема – розрізняти зовнішньо схожі, але різні за значенням висловлювання (розрізнення омонімії) і знаходити спільне значення в зовнішньо різних висловлюваннях (володіння синонімією);

3) уміти відрізняти правильні в мовному відношенні речення від неправильних;

4) уміти вибирати у великій кількості принципово можливих засобів вираження певної думки ті, які найбільшою мірою відповідають соціальним, територіальним та іншим особливостям характеристики її учасників.

Отже, кваліфікуючи володіння мовою як мовну, комунікативну чи соціолінгвістичну компетенцію, слід зазначити, що цей навик надзвичайно складний і завдання, яке стоїть перед початковою ланкою освіти вимагає значних зусиль і інтерпретація недостатня для адекватного опису реального мовного життя.

Мовна компетенція учнів містить знання одиниць мови і правила їх поєднання, зв’язки між ними. Діти вивчають мову, тобто засвоюють відомості з фонетики, лексики, граматики, стилістики, що складаються з лінгвістичних понять і правил. Отже, мовна компетенція – складне поняття, що поєднує мову і мовлення та характеризує особистість як людину, яка володіє мовою, вміє комунікативно доречно користуватися нею на основі граматичних правил. Мовна компетенція включає різні мовні навички й уміння: володіння лексикою, граматикою, уміння адекватно сприймати й породжувати тексти, які відповідають комунікативним завданням та ін.

Мовна компетенція учнів молодших класів забезпечується в процесі вивчення всіх розділів мови і мовлення та читання, норм літературного мовлення. Усе це, засвоєне достатньо ґрунтовно, сприятиме формуванню лінгвістичних та мовленнєвих умінь і навичок та значною мірою сприятиме використанню ефективних методів і засобів навчання та вправ на уроках читання, які позитивно впливають на розвиток зазначених умінь з урахуванням вікових особливостей учнів молодшого шкільного віку, їхніх можливостей, креативних здібностей.

На основі аналізу можемо сказати, що поняття національна мовна особистість молодшого школяра включає в себе формування інтелектуальних якостей, особистісних цінностей у межах мовної картини світу, розвиток комунікативних умінь і навичок, взаємодії із соціальним середовищем через засвоєння програмових знань про соціально-культурний досвід рідного народу. За умови використання ефективних методичних підходів, належної організації й навчально-методичного забезпечення процесу навчання вже в 1-му класі в учнів успішно формуються вміння слухати й розуміти почуте, висловлюватися, вступати в діалог і полілог. Такий науковець як В. Бєлянін зазначає, що школяр досить швидко стає повноправним членом свого мовного угрупування, здатного породжувати й розуміти безкінечну кількість нових, але не менш значущих речень мовою, якою оволодів.

Тому, мовна компетенція розглядається як сукупність лінгвістичних знань учнів, оволодіння ними мовними одиницями та граматичними правилами; мовленнєва компетенція – мовленнєво діяльнісна здібність, оволодіння основними засобами формування та формулювання думки за допомогою мовних засобів.

Звичайно, у межах цього дослідження неможливо розкрити всі аспекти порушеної проблеми. Подальші наукові розвідки можуть бути пов’язані з декларуванням нових положень педагогічної науки про національно - мовну, мовленнєву, комунікативну спрямованість навчання та моделювання у навчальному процесі ситуацій реального спілкування.

1.3. Уроки читання: змістове наповнення, педагогічний потенціал

Перехід до навчання з 6-літнього віку викликає багато запитань у педагогів стосовно структури навчально-виховного процесу, методів та прийомів роботи з дітьми. Труднощі під час читання відчувають як молоді, так і досвідчені вчителі. В кожному випадку діють об’єктивні та суб’єктивні фактори, які впливають на формування навчальних дій найменших учнів. Тому кожен педагог намагається знайти власні шляхи для