Так, вчені О.Аматьєва, В.Захарченко, Е.Палихата, Н.Савінова, В.Скалкін, Г.Чулкова, С.Хаджирадєв вважали, що важливе місце в системі засобів розвитку мовлення молодших школярів посідає гра на уроках читання. Зазначимо, що хоча проблема гри завжди була в центрі уваги педагогічної науки, однак її лінгвістичний аспект щодо розвитку мовлення розглядався лише у зв’язку з дослідженням сюжетно-рольової гри. Аспекти ж ігрового потенціалу в процесі формування мовленнєвих навичок і, зокрема, мовлення молодших школярів залишаються поза увагою науковців. Психологи розглядають гру як діяльність, що відображає дійсність шляхом активного її перетворення (Ю.А.Аркін, Л.С.Виготський, Н.Д.Виноградов, Д.Б.Ельконін, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, С.Л.Рубінштейн та ін.). У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність дітей і водночас спрямовують розвиток гри. Це перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та свободою слова.

Психолінгвістичний компонент проблеми мовленнєво-ігрової діяльності розкривається у працях Є.М.Верещагіна, М.І.Жинкіна, І.О.Зимньої, О.О.Леонтьєва, О.Р.Лурії, Т.О.Піроженко, І.О.Синиці, О.М.Соколова та ін. Він ґрунтується на уявленні про структуру мовленнєвої діяльності та різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення, що забезпечують реалізацію мовленнєвого акту на знайомому матеріалі з використанням комунікативно спрямованих одиниць висловлювання.

У межах лінгвістичного підходу вчені визначають процес використання в мовленнєвому спілкуванні ігрових ситуацій як стилістично нейтральних, що набувають образного потенціалу шляхом актуалізації їх значень, семантичного зрушення, внесення до них емоційно-естетичних нашарувань, що досягаються здебільшого на лексико-семантичному рівні .

Отож, дослідження вчених показало, що серед різноманітних засобів формування мовленнєвої особистості важливе місце посідає гра. Адже на уроках читання постає багато естетичних, моральних й етичних проблем, а успішно їх вирішити можна за допомогою гри. Я.А Коменський теж вважав, що для формування мовної особистості потрібно широко застосовувати ігри, щоб під час них розвивались творчість, пізнавальна активність та мовлення.

Спеціальна мовна підготовка – це не лише підготовка до навчання, її завдання значно ширші. Це пропедевтика вивчення всіх розділів мовознавства, а також підготовка до засвоєння всіх інших навчальних предметів, зокрема курсу читання, оскільки мовленнєві “спеціальні вміння” є одночасно спільними засобами пізнавального, комунікативного процесу взагалі. Одне із завдань спеціальної мовної підготовки – дати елементарні знання про мову.

Розгляд розумової і мовленнєвої діяльності молодшого школяра допомагає повніше уявити як сформовані якості важливі для успішного навчання в школі. Адже саме названі види діяльності стають основними для молодшого школяра, і їх низький та недостатній рівень розвитку не дає змоги дитині успішно адаптуватися до навчання. Успішність залежить від готовності дитини до навчання не тільки інтелектуальної, а й морально-вольової, фізичної, психологічної та соціальної сфер діяльності.

Як відомо, рівень розвитку учнів молодшого шкільного віку дуже різний. Причини цього, вказують психологи, криються в умовах життя і виховання. У сім’ї, у дитячому садочку дитина потрапляє у безліч соціально-педагогічних ситуаціях, які по-різному впливають на її розвиток, особливо на мовний. І добре, якщо ці ситуації сприятливі для становлення майбутнього школяра. Однак часто, на жаль, буває навпаки, є випадки, коли в сім’ї відсутнє будь-яке дошкільне виховання. Недостатність розвитку культури мовлення, мовленнєвого духовного спілкування, поведінки впливають на формування особистісних якостей занедбаної дитини, соціально дезадаптованої особистості. Відтак, до школи приходить “важкий” учень.

Успіх адаптації дитини в новому для неї шкільному середовищі залежить від її готовності до школи, стану здоров’я, віку, з якого вона почала навчатися, раціональної організації занять і режиму дня, необхідно, аби програми, методи навчання, структура уроку відповідали віковим можливостям школяра.

Отже, у цілому мовленнєва підготовка дітей стимулює специфікою свого змісту інтелектуальну, емоційно-вольову та мотиваційну підготовленість дітей. Також передбачає достатньо оперативну та моментальну адаптацію дітей до умов шкільного навчання, до нових програмових вимог щодо засвоєння норм і правил мови, процедуральних мовних способів дій, необхідних для опанування мовленнєвими уміннями. Мовленнєва готовність і надалі забезпечить людині необхідну для її життя освіченість, компетентність, ерудицію, кваліфікованість і професіоналізм у будь-якій галузі її діяльності. А однак не потрібно забувати, що у дітей низький рівень вольової регуляції, сприймання, пам’яті, уваги – все це пов’язано з їхніми віковими особливостями і веде до необхідності використання гри на кожному уроці. Діти одержують стимул до навчання, виявляють інтерес до пізнавальних завдань, вже забувають про все інше і з відповідальністю беруться за роботу, та все одно вони залишаються дітьми, для яких гра – зміст життя.

Висновок до першого розділу

В цьому розділі теоретично обґрунтувано проблему, яка закорінена в нашій науці давно. Доведено, що у вирішенні цього питання в початковій ланці освіти важко дійти до спільної думки. Тому, аналізуючи праці багатьох науковців та досвід вчителів-предметників, спробували по-новому підійти до вирішення проблеми формування національної мовленнєвої особистості на уроках читання.

В дипломній роботі обґрунтовано поняття “національна мовна особистість”, ”мовленнєва компетенція”, “мовленнєва діяльність” молодших школярів, розкрито умови формування національної особистості, також виокремлено основні психолого-педагогічні аспекти мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання. Виявлено, що