Виходячи з вищевикладеного, варто зробити такі висновки: соціально-психологічна дезадаптація - дуже серйозна проблема педагогіки, сучасної загальноосвітньої школи, що викликається багатьма причинами, у тому числі й соціальними. Її основні причини, на нашу думку, варто шукати в особливостях взаємодій у системах «учень-учитель», «учень- батько» й «учень-учні»

Висновки до першого розділу

Отже, аналіз проблеми дезадаптації дає можливість виділити найважливіші чинники, що впливають на успішність процесі адаптації до школи:

- рівень готовності дитини до школи (фізичної, соціальної, психологічної);

- стан здоров’я;

- психологічні особливості (слабкий тип нервової системи, підвищена сензитивність, надмірна збудженіть);

- особливості розвитку (несформованість емоційно-вольовї сфери, слабка саморегуляція поведінки);

- неправильне виховання в сім’ї (егоцентричний тип виховання, несприйняття дитини, гіперсоціальне виховання, тривожно-підозріле);

- стиль спілкування вчителя з учнями (авторитарний, демократичний, ліберальний, скандальний, непослідовний тощо).

Перехід від дошкільного дитинства до систематичного шкільного навчання, практично у жодної дитини не відбувається плавно. За умови нормального розвитку цю перебудову дитина переносить відносно легко. Однак учні з дисгармонійним розвитком (діти ризику шкільної дезадаптації) вже на першому етапі шкільного життя відчувають специфічні труднощі , які з часом поглиблюються. Допомогу у їх подоланні повинні надати вчитель, соціальний педагогог, психолог.

Практичне дослідження впливу зазначених чинників на процес адаптації учнів до школи є необхідною умовою розвитку продуктивної активності та творчості дитини. Вивчення цих показників відкриває можливості розробки стратегії індивідуалізації навально-виховної роботи з дітьми та соціально-педагогічних рекомендацій щодо подолання різних форм дезадаптації в молодших школярів. Це є актуальним завданням сучасної школи, робота якої спрямована на гармонійне формування особистості, створення сприятливих умов для самореалізації кожної дитини. А також допомогти дезадаптованій дитині нейтралізувати патогенний вплив соціуму, полегшити ії адаптивне самосприйняття й самоствердження у ситуації шкільного життя.

Розділ II. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДОПОМОГА ДЕЗАДАПТОВАНИМ Школярам.

2.1. Профілактика шкільної дезадаптації

Успішна адаптація до шкільного життя залежить від рівня готовності дитини до навчання в першому класі, сформованості основних передумов навчальної діяльності. Чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі, дол. труднощів, яких не уникнути, тим легше вона їх подолає, тим спокійнішим буде процес пристосування до школи. Практика показує, що у дітей, не готових до систематичного навчання, набагато важче і триваліше проходить адаптація, пристосовування до школи. Тобто, фактично “неготові” діти – це контингент ризику мати найбільші труднощі, ризику невстигання, ризику поглиблення вже наявні відхилення в стані здоров’я або захворіти від надмірних навантажень і перевтомлення.

Саме тому такі діти вимагають особливого підходу і особливої уваги вчителя і тому так важливо визначити рівень готовності до школи ще до початку навчання. Як показують багаторічні дослідження цієї проблеми готовність дитини визначається її фізичним і психічним розвитком, станом здоров’я, розумовим і особистісним розвитком, тобто велике значення має весь комплекс факторів [13, с.36].

Фізична готовність до навчання характеризує функціональні можливості і стан здоров’я. Оцінюючи стан здоров’я дітей при вступі до школи, слід враховувати такі показники, які представлені нижче в системі нервово-психічного розвитку.

У наслідок психологічного вивчення дітей, що часто хворіють, було виявлено:

· 31% із затримкою психічного розвитку;

· 17% з низьким рівнем інтелектуального розвитку;

· 24% із середнім рівнем інтелекту;

· 28% із високим рівнем інтелекту.

Дані подані за висновками досліджень Ю.З.Гільбух, С.Л.Коробко та Л.О.Кондратенко [14,с.26].

Спеціальна готовність до навчання. Рівень здібностей дитини щодо читання, письма й лічби. Здібність або передумови в оволодінні спеціальними знаннями й навиками психологи називають “увідними навичками”. Програма й методика навчання. що існують у сучасній школі, розраховані на дитину, яка не отримала спеціальної підготовки, - навчання читання, письма, лічби.

Психологічна готовність до навчання. Вона передбачає готовність розумову, мотиваційну, емоційно-вольову й соціальну. Проаналізуємо складові компоненти психологічної готовності, оскільки рівень їх розвитку обумовлює успішність адаптації дитини до школи, її навчальні успіхи [14, с.15].

Інтелектуальна готовність до навчання – це достатній рівень розвитку деяких пізнавальних процесів. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку. Але розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певного сумою знань про навколишнє середовище, а включає мислитель ні дії та операції. Тому вона визначається як уміння дошкільнят розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картці, так і тим, якою мірою їм доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення дій тощо. Важливим є не стільки обсяг знань дитини, скільки їх якість, ступінь усвідомлення, чіткість уявлень [14, с. 38].

Мотиваційна готовність до навчання – характеризується наявністю в дитини бажання навчатися. Прагнення до діяльності, що має суспільне значення до нової соціальної позиції. Якщо у дитини сформовано бажання навчатися в школі, що ґрунтується на адекватних уявлення про неї про її вимоги, то це сприятливий фактор. Який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення до школи заради зовнішніх атрибутів свідчить про недостатню мотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадку дитина виявляється не готовою до труднощів учіння. Швидко розчаровується в шкільних справах. А це негативно позначається на процесі адаптації до школи, на навчальних досягненнях учнів.

Визначну роль мотивації готовності дитини до шкільного навчання підкреслює у своїх роботах Л.І. Божович. Вона виділяє дві групи мотивів навчання:

· широкі соціальні мотиви навчання, або мотиви пов’язані “...з потребами дитини у спілкуванні з іншими людьми, з бажанням учня