Соціальна готовність дитини до навчання в школі – уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесниками. Цей комплект готовності включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілкуватися з іншими дітьми, вчителем.

Дитина приходить до школи, класу, де учні зайняті спільною справою, і їй необхідно володіти достатньо гнучкими способами встановлення взаємовідносин з іншими дітьми, необхідні уміння зрозуміти і прийняти умовність спілкування, правила і норми поведінки. Малюку необхідно буде включатися у нові відносини з ровесниками, навчитися працювати колективно і в певно темпі.

Таким чином, даний компонент передбачає розвиток у дітей потреби спілкування з іншими, уміння підкорятися інтересам, звичаям, нормам поведінки дитячої групи; розвиток здібності справлятися із роллю школяра в ситуації шкільного навчання. Основними сторонами психологічної готовності до школи за дослідженням Н.В. Вострукнова є: ставлення до дорослого, ставлення до ровесника, ставлення до самого себе. Слід зазначити, що довільність у спілкуванні з дорослими необхідна дітям для успішної реалізації навчальної діяльності, нормальної адаптації до школи. Розвиток певного рівня спілкування з ровесниками має для дитини не менш важливе значення для подальшого учіння, ніж розвиток довільності у спілкуванні із дорослими. По-перше, певний рівень розвитку спілкування дитини з ровесниками дає їй можливість адекватно діяти в умовах колективної діяльності. По-друге, спілкування з ровесниками дуже тісно пов’язане з розвитком навчальних дій [12, с.123].

Дослідники проблеми готовності дитини до навчання в школі вважають за необхідне проводити своєчасну діагностику психологічної готовності школяра як один із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи, в навчанні і розвитку. Адже шкільна дезадаптація настає або у випадку психічного недорозвинення дитини, або за наявності таких індивідуальних особливостей, які заважають учню нормально спілкуватися і розвиватися в школі. Звідси зрозуміло, що діагностика розвитку дитини необхідна для здійснення профілактики шкільної дезадаптації [14,с.45].

Таким чином, діагностика готовності дитини до навчання в школі є одним із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи в навчання й розвитку. У дітей із низьким рівнем готовності до навчання набагато важче і триваліше проходить період адаптації, пристосування до школи, у них набагато частіше проявляються різні труднощі навчання. Тому нами була проведена діагностична робота , для того щоб виявити таких дітей і надати своєчасну соціально-педагогічну допомогу в період адаптації. При проведені діагностичної роботи ми використали методику ‘‘Дерево”, яка була запропонована на семінарі шкільних психологів в Одесі англійськими психологами Джоном И Дайаной Лампен (1997р.) для забезпечення можливості більш повного вивчення особистості учня [Додаток А] . В ході проведення даної діагностики виявлено такі показники :

- замкнутість , тривожність, сорм’язливість (43,5% учнів)

- відстороненість від навчального процесу, відхід у себе; (15,5% учнів)

- комфортний стан, нормальна адаптація; (41%).

Наступним кроком нашої діагностичної роботи було проведення анкети

Н. Лусканової “Вивчення соціально-психологічної адаптації дитини до школи” [Додаток Б]. Метою проведення анкети було вивчення рівня адаптації учнів першого класу. Результати діагностики були такими : 46,6 % - учні з низьким рівнем адаптованості , 33, 1% учнів з середнім рівнем адаптованості та 20,1% дітей з високим рівнем адаптації.

Не менш важливим є вплив стилю педагогічного спілкування на психологічну адаптацію дитини.

Зверніть увагу на класифікацію стилів спілкування вчителя з учнями, що не сприяють адаптації до школи. Її пропонує болгарський вчений Н.Шипковенський:

- авторитарно-демократичний (учитель “Диктує” вимоги, не стимулює ініціативу і самостійність вихованців);

- зневажливе ставлення до дітей (учням дають грубі, образливі характеристики, вселяється безнадія);

- скандальний (характеризується тим, що вчитель нестриманий, підвищує голос до крику; голосно робить зауваження. Рідко хвалить дітей. акцентує увагу на вадах);

- непослідовний (характеризується тим, що у вчителя ставлення до дітей неоднакове: має “Мазунчиків” і учнів, яких не любить).

Усі названі стилі спілкування негативно впливають на емоційний стан дітей. І передусім тоді, коли учні переживають деякі труднощі в навчанні.

Результати досліджень особливостей адаптації першокласників (О.А. Головко, Б.М.Головко) показали пряму залежність між стилем спілкування вчителя з дітьми і особливостями адаптації.

У тих вчителів, з активно-позитивним стилем взаємин (тепле, чуйне, материнське ставлення до кожного малюка) адаптація, як правило, за винятком хворобливих дітей проходила успішно (1-1,5 місяці). У таких класах між дітьми створювалися добрі взаємини; першокласники з бажанням ходили до школи. Зауваження щодо поведінки дітей бували, проте вчені намагалися апелювати до позитивних якостей вихованців. Учителі намагалися найкраще виявити індивідуальні особливості дітей уже в перші місяці навчання. щоб спираючись на них, допомогти учням адаптуватися до школи і вимог. Нажаль, окрім активно позитивного стилю взаємин, були зафіксовані й небажані: авторитарно-диктаторський, скандальний,

непослідовний, зневажливий. Тоді адаптація проходила складніше, у багатьох випадках відбувалася дезадаптація. Дітям за таких умов важко було справлятися із завданням, бо їх сварили і вони