Ввиділяють ще добровільне та виму-шене, приховане, нормальне і оптимальне безробіття [ 23, с.91 ].

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільня-ється за власним бажанням в зв'язку з незадоволенням рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат в ко-лективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (підвищу-ється під час буму і знижується під час спаду в економіці краї-ни), престижності професії, рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність дано-го виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце.

В класичній теорії ринку праці існує інше визначення доб-ровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці, або гнучкої заробітної плати.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Таким чином тільки частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними в результаті перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією небажаного працівника.[23,с.78]

Приховане безробіття пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Слід зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі і нашої, довгий час були направлені на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити не-можливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотне. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайня-тість, при якій оплачувану роботу мають менше ніж 10% пра-цездатних. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень беробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним або природним.

У визначенні Міжнародної організації праці — економічне безробіття розраховують за матеріала-ми вибіркових обстежень домогосподарств. Міжнародна організація праці вважає безробітними осіб віком 15—70 років (зареєстрованих та незареєстрованих у державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом ознакам: не мали роботи (прибуткового заняття); шукали роботу або намагались організувати власну справу на тиж-день обстежень; готові взятися до роботи впродовж наступних двох тижнів [37,c.43]

Соціологи зазначають, що молодь - це специфічна соціально-демографічна група сус-пільства, яка за своїм складом дуже неоднорідна, має внутрішню диференціацію, визначається особливостями діяльності, спосо-бом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом [ 28, с.104]. Як спе-цифічна соціально-демографічна група суспільства молодь виз-начається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостя-ми соціального становлення та розвитку, що дає їй змогу об'єктив-но посісти своєрідне місце і бути задіяною в усіх сферах життє-діяльності конкретного суспільства.

Взагалі, поняття "молодь" досить різнопланово трактується в багатьох галузях науки - філософії, соціології, політології, пе-дагогіці, психології тощо. Зокрема, М.П. Перепелиця зазначає, що: "Молодь - це окрема соціально-демографічна група, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливос-тей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умо-вах певного суспільства" [22,с.45].

Закон "Про сприяння соціальному становленню та розвит-ку молоді в Україні" (1993 р.) визначав молодь як групу насе-лення віком від 15 до 28 років, з 1999 р. молодими людьми вва-жалися особи від 14 до 28 років, а з березня 2004 р. - від 14 до 35 років.

Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

За даними багатьох соціологічних досліджень, у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами [25,с.31]. Проведені опитування молоді в травні 2005 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60 % юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половини з них — незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання — більше третини. Але найбільше (62%) молодих гро-мадян непокоять проблеми працевлаштування.

Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчаються, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. [38,с.78]

Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, приско-реного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівча-та, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідно-го профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звер-тає увагу на місце розташування навчального закладу, матері-альні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко зму-шена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще