III. Функція соціального захисту дитини, підлітка, молодої
людини і надання їй допомоги у кризових та конфліктних си-туаціях.

Реалізація цієї функції передбачає здійснення соціальними службами допомоги і захисту суб'єкта при життєвих і психо-логічних негараздах, у конфліктній ситуації, від одинокості, бездомності, голоду; при відновленні соціальної та економічної справедливості, а також соціальних прав дітей і підлітків. І саме захист - прояв особливості соціалізуючого процесу з урахуванням індивідуальності на відміну від виховного про-цесу у школі.

IV. Функція соціальної адаптації суб'єкта у соціумі в ситу-ації різкої зміни соціальних умов та соціального середовища.

Реалізація даної функції передбачає надання допомоги суб'єкту для безболісного входження в систему міжособистісних, групо-вих, сімейних, суспільних відносин; надання допомоги щодо по-долання труднощів, з якими зустрічається суб'єкт у процесі соц-іального становлення, в реалізації життєвих планів.

Ця функція досить об'ємна за своїм призначенням, оскіль-ки вона передбачає: формування здатності до самореалізації шляхом надання суб'єкту права на самоствердження своєї осо-бистості, на повагу власної гідності; допомога суб'єкту такими засобами самоствердження, які б не наносили шкоди і не об-межували інтереси інших, тобто діяти, але в межах моральних норм, притаманних даному суспільству.

V. Функція забезпечення соціальних зв'язків суб'єкта в соціумі
з різними соціально-педагогічними інститутами шляхом включення конкретного суб'єкта в суспільний процес у соціумі.

Реалізація даної функції передбачає координацію, взаємодію і співробітництво соціальних інститутів, діяльність яких спря-мована на соціальне становлення суб'єкта як особистості, раціо-нальне і ефективне використання їх можливостей; пошук но-вих форм соціальних зв'язків особистості і суспільства. [15, с.32]

Визначення функцій соціально-педагогічної системи у структурі соціалізуючого процесу допомагає здійснювати про-гнозування якісних і кількісних змін у життєдіяльності дітей і молоді, виявлення резервів удосконалення процесу соціалізації, шляхів вирішення соціально-педагогічних проблем, активності включення соціальних інститутів у діяльність з метою покра-щання соціально-педагогічних умов соціуму.

Це потребує вивчення і апробації певних напрямів, форм і методів, що сприяють соціальному становленню особистості, і виявленню змін у ставленні дітей і молоді до базових соціаль-них цінностей.

Виходячи із загальної мети створення соціально-педагогіч-них інститутів і тих завдань, які вони мають виконувати, мож-на передбачити розробку, уточнення, продовження щорічних основних напрямків і змісту діяльності соціально-педагогічних інститутів:

І напрямок "Методичне та кадрове забезпечення виконан-ня державної молодіжної політики".

ІІ - "Надання інформаційної, правової, психолого-педагогічної допомоги дітям та молоді".

III - "Соціальне становлення та розвиток підлітків і молоді";

IV - "Попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі".

V - "Соціальна підтримка окремих категорій молоді".

VI - "Соціальне-психологічні та педагогічні дослідження".

Перегляд змісту кожної програми із названих шести на-прямків дозволяє визначити серед них найбільш пріоритетні та активізувати і залучати до їх реалізації всі можливі соціально-педагогічні державні і громадські структури.

Скажімо, для її реалізації доцільно проводити семінари, круглі столи і конфе-ренції; розробляти методики за окремими програмами, організо-вувати теле- і радіопередачі, проводити бесіди, зустрічі, лекції, публікувати науково-методичні статті, розповсюджувати мето-дичні матеріали, видання, листівки, газети тощо.

Аналіз впливу способів організації діяльності на соціальне становлення особистості дозволяє, зокрема, на цьому етапі ви-рішувати такі завдання: здійснювати характеристику способів організації соціально-педагогічної діяльності, які впливають на соціальну позицію суб'єкта; здійснювати загальну характеристику суб'єктів, котрі потребують соціально-педагогічної допомоги; виявити зв'язки між позиціями таких суб'єктів і способами організації соціальної діяльності, які базуються на виборі соціальної поведінки суб'єкта.

Організація діяльності за принципом права вибору суб'єктом справи за інтересами, а партнера за уподобаннями дозволяє попереджувати появу конфліктів під час організації різних видів діяльності.

За сукупністю проявів характеру поведінки всіх учасників можна поділити на три групи: перша група — суб'єкти, котрі прагнуть до діяльності "для себе". Суб'єкти другої групи характеризуються певним проявом, хоча й не яскраво вираженим, "діяти для інших". Особливо це помітно у групі старших підлітків, молоді 18-20 років. [17,с.98]

Третя група характеризується проявом бажання включати-ся в діяльність "для себе" і "для інших".

Тому можна сказати, що створення соціальної служ-би для молоді як соціально-педагогічної системи дозволяє не лише визначити основні напрями діяльності, але й закласти в них адекватні цілям напрями, конкретні програми і конкретні механізми їх реалізації.

Для створення умов щодо соціалізації особистості необхід-на цілеспрямована організована діяльність, яка має включати суб'єкти соціального виховання у взаємодію з оточуючим світом і яка формує в них систему ціннісного ставлення до цього світу.

Першою умовою соціалізації особистості є створення систе-ми взаємодії всіх соціально-педагогічних інфраструктур, дер-жавних, громадських, окремих осіб, волонтерських груп, міністерств і відомств, зокрема: школи, позашкільних установ, клубів і об'єднань за місцем проживання, таборів відпочинку і праці, наметових містечок, клубів за інтересами, дитячих та молодіжних організацій, закладів культури і спорту, різного типу фондів.

Другою умовою соціалізації особистості є створення своє-рідної соціально-педагогічної системи відкритого типу. Ця фор-ма інтеграційного впливу може бути використана для зміни ціннісних орієнтацій суб'єктів, статусу мігрогруп і окремої осо-бистості, для корекції процесів входження в соціум, переорієн-тації поведінки підлітків тощо.

Третьою умовою соціалізації особистості є розробка струк-тури соціально-педагогічної діяльності соціальної служби, виз-начення основних її напрямків (6 напрямків), створення про-грам організації реальної життєдіяльності тих суб'єктів, котрі потребують допомоги, підтримки, захисту, розвитку нових програм та наповнення їх змістом, адекватним поставленим цілям стосовно конкретної особистості, мікрогрупи, мікросередовища. Узагальненим критерієм оцінки діяльності соціальних служб для молоді є факт розробки та використання ними соціаль-них технологій, під якими перш за все треба розуміти зумовле-ний спосіб використання особистішої діяльності з метою досягнення суспільнозначущих цілей. При цьому соціальна технологія проявляється у двох аспектах: як проектування про-цедурних з формами,