Зважаючи на інтегрований, універсальний характер соціально-
педагогічної роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально-медичні і безпосередньо соціально-педагогічні технології.

Під соціально-педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату. [37,с.69]

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно
враховувати такі обставини, як: особистісні якості соціального
педагога, індивідуалізацію і персоналізацію соціально-педагогічних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціальне-педагогічних технологій можна віднести навчальний, моралізаторський та прагматичний характер соціальної роботи.

В основі реалізації соціально-педагогічних технологій мають
бути закладені принципи соціальності та розвитку, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.

Крім загального підходу до технологізації соціально-педагогічного процесу, не виключається можливість застосування прикладних технологій, а саме: технологій соціально-педагогічної практики, адаптації, корекції, терапії, розв'язання конфліктних ситуацій тощо.

Можна зробити висновок, що основним завданням соціально-педагогічних технологій є, перш за все, розробка методів та
методик результативного й раціонального цілеспрямованого
соціального впливу; застосування технологізації як способу
оптимізації соціальне-педагогічного результату.

Грецьке слово "метод" означає шлях, спосіб пізнавальної,
практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність
підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного зас-
воєння дійсності [31,с.12]. Нині під методом розуміють найкоротший
шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям. Ми будемо розглядати методи соціально-педагогічної роботи як складову методів соціальної роботи.

Метод у загальній практиці соціальної роботі виконує под-
війну роль, оскільки він виступає як спосіб, шлях пізнання і
застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність
людини і в соціальній практиці, а з іншого боку - як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об'єкта (суб'єкта).

З цим підходом І.Г. Зайнишева перегукується визначення "метод
соціальної роботи", що запропоновано російськими вченими
М.В. Ромм та Т.А. Ромм [35,с.88]. Вони розглядають метод як спосіб
раціонального дослідження і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети. Більшість дослідників проблеми методів в теорії соціальної роботи виділяє дві групи методів: методи соціальної роботи як наукового знання і як практичної діяльності [ 16,с.92 ]. Методи соціально-педагогічної роботи слід іднести "саме до другої групи.

Ґрунтуючись на цих підходах, під методом соціальної роботи
ми будемо розуміти спосіб організації соціальної роботи, що
призводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивну динаміку розвитку об'єкта (суб'єкта)соціальної діяльності.

Виходячи з цього, метод соціально-педагогічної роботи ми
будемо розглядати як спосіб організації узгодженої діяльності
соціальних педагогів та клієнтів (дітей та молодь) з метою оптимізації результатів соціально-педагогічної роботи.

Торкаючись питання класифікації методів соціально-педагогічної роботи, варто зазначити, що цей компонент в спеціальній
літературі знаходиться лише в стадії становлення. Але по-
мітною є тенденція класифікацій загальних методів соціальної
роботи через призму ступеня спільності, що обумовлено інтегративним характером теорії та практики соціальної роботи. На цій підставі в класичній літературі з соціальної роботи визначають такі групи методів [ 20 ,с.14 ] :

1.

2.

В сучасній літературі з проблем соціальної роботи [31,с.14]
найчастіше згадуються такі загальнонаукові методи: наукової абстракції; аналізу та синтезу; індукції та дедукції; єдності спільного та особливого; історичний; пересування від простого до складного; єдності якісного та кількісного аналізу; генетичний; конкретно-соціологічний; формалізації; аналогії; системно-структурний метод.

3. Спеціальні наукові методи - це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань.

Зупинимось більш детально на характеристиці педагогічних
методів, пріоритетних для практики соціально-педагогічної роботи, і які є різновидами методів виховання. Серед них виділяють: методи формування свідомості, методи організації діяльності, методи стимулювання та методи самовиховання.

Методи формування свідомості спрямовані на формування
певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості. [10,с.176]

Переконання - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу.

Навіювання - сіє спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Важливою відмінністю навіювання від переконання є його спрямованість не на логіку та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії.

Приклад - метод виховання, заснований на свідомому відтворенні особистістю певних способів поведінки.

Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Як найбільш типові методи організації діяльності називають методи доручення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.

Доручення є методом організації соціально-керованої діяльності. За типологією виділяють управлінські та виконавські
доручення, постійні та тимчасові (змінні), індивідуальні та групові. В соціально-педагогічній практиці отримав розповсюдження метод чергування творчих доручень. До соціально-педагогічних умов успішного застосування методу доручення слід віднести: наочність, гласність виконання доручення, забезпечення методичної підтримки його виконання, урахування інтересів
та соціального досвіду клієнта.

До методів організації діяльності більшість авторів відносить
гру як спосіб соціальної взаємодії і розвитку творчої особистості
клієнта. Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає, на наш погляд, в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобіганні асоціальній діяльності клієнтів. У цьому контексті гра є одним з провідних інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою
діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Крім
того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю
напруги, посиленню відчуття радості від подолання певних
труднощів, перешкод. Під час