До умов застосування гри в соціальній роботі ми відносимо: визначення творчого потенціалу гри; визначення місця і часу проведення, визначення кількості учасників; забезпечення комфортності і природності гри; урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри; захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника гри; визначення місця ігротехніка під час проведення гри; цілеспрямоване поширення прав учасників гри.[34, с.25]

Сьогодні в практиці соціальної роботи атпвно застосовуються ділові, рольові ігри, тематичні ігрові програми, вуличні ігротеки. Внаслідок цього класичні ігрові форми та техніки набувають сучасного звучання.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціальне схвалені способи та видитдіяльності. Серед методів стимулювання визначають: методи позитивного підкріплення, методи негативного підкріплення, методи змагання.

Методи самовиховання сприяють свідомій зміні людиною
власної особистості у відповідності до суспільних вимог та особистісного плану самовдосконалення. До цієї групи належать методи самооцінки, самоорганізації, самоконтролю та самокорекції.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосовуються з метою діагностування особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи. До цієї групи методів належать: тестування, психодрама, соціодорама, соціально-психологічний тренінг; психотерапія (сімейна, ігрова, арттерапія).

До достатньо нових засобів терапевтичної допомоги
клієнтам, що отримали останнім часом застосування в практиці
діяльності соціальних установ, можна віднесті епістолярну та
казкотерапію.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціально-
педагогічної роботи найчастіше з метою збору інформації щодо
окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до
них. До цієї групи методів ми відносимо: спостереження, опитування, інтерв'ювання (у тому числі і в умовах фокус-групи), анкетування, біографічний метод та метод аналізу документів. [3,с.21]

В основу реалізації методів соціально-педагогічної роботи мають бути закладені принципи соціальності та розвитку. Наукове обґрунтування методів, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведінку особистості, потребують комплексного використання всіх груп методів соціально-педагогічної роботи, тим паче, що більшість з них у практичній діяльності перетинаються, їх застосування взаємообумовлене.

Одним з найбільш нерозроблених питань в теорії соціальної роботи є класифікація форм соціальної роботи. На нашу думку, до найбільш типових класифікаційних ознак слід віднести такі: за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові); за домінуючим засобом впливу на клієнта (словесні, практичні, наочні); за складністю побудови (прості, складні, комплексні); за часом проведення (довгочасні, короткочасні); за місцем проведення (кабінетні, вуличні).

Достатньо типовим є підхід до класифікації методів та форм
соціально-педагогічноїї роботи залежно від позиції взаємодії соціального педагога та клієнта. Вирішення основних завдань соціально педагогічної роботи безпосередньо пов'язано із необхідністю організації взаємодії соціального педагога і вихованців, при цьому механізми, що закладені в основу цієї взаємодії, будуть суттєво розрізнятись залежно від того, хто буде виступати клієнтом: індивід,
група чи община. Відповідно йдеться про методи та форми індивідуальної, групової та масової роботи.

Метод індивідуальної соціальної роботи (кейсуорк) був запроваджений в практику соціальної роботи М. Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми з метою надання підтримки і створення ситуації, що спрямовує клієнта до розгляду ситуації і викликає бажання подолати життєві перешкоди. В основі метода закладено механізм адаптації клієнта до життєвої ситуації. До основних складових метода належать:встановлення первинної комунікації, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення мети і завдань сумісної роботи; оцінка прогресу та результату сумісної роботи. [29,с.36]

В основу здійснення індивідуальної соціальної роботи закладено завдання корекції взаємостосунків індивіда із соціальним
оточенням і з собою. Корекція ставлення до себе, до власного "Я"
передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин
пригніченості і їх подолання; реставрацію адаптивності; вироблення навичок самостійності; створення ситуації антинавіювання; формування почуття гідності; поваги до себе; зміну ієрархії у системі цінностей, домагань клієнта. Корекція ставлення до інших (далеких і близьких) базується на здатності до емпатії, розумінні почуттів інших, чуйності; здатності до доброзичливого сприйняття стану та інтересів, переваг і недоліків інших осіб; набуття навичок повноцінного спілкування, вміння запобігати появі конфліктів і своєчасного долання конфліктних ситуацій. Корекція ставлення до життя можлива за умови отримання навичок вибору і прийняття рішення; мобілізації і самоорганізації; досягнення стійкості до неприємностей, загроз; оптимістичного ставлення до реальності; подолання перешкод, труднощів.

Використання методу індивідуальної роботи найбільш виправдано при визначенні перспектив клієнта, адаптації його до
умов реальності, подоланні стресів, у самопізнанні та самоприйнятті. До суттєвих переваг цього методу належить те, що окремо взятому учаснику приділяється уваги більше, ніж в умовах роботи групи.

Основними формами індивідуальної роботи в практиці соціально-педагогічної роботи є: зустріч, інтерв'ювання, консультація, співбесіда, переадресація, доручення.

Метод групової соціальної роботи активно розроблявся в 70 рр.
XX ст. Особливе значення для розробки теорії методу відіграли результати досліджень теорії малих груп (Я. Коломенський, Р. Кричевський, К. Рудестам та ін.). У сфері міжособистісних стосунків людина відчуває потребу в емоційному теплі, розумінні і контакті з іншою людиною. Соціальні суперечності нашого суспільства нерідко викликають у людини відчуття небезпеки, недовіри і безсилля. Таким чином, досвід, що набувасться в спеціально організованих групах, сприяє протидії відчуженню, допомагаючи вирішенню проблем, що з'являються в процесі міжособистісної взаємодії.

До переваг групових форм у практиці соціально-педагогічної роботи можна віднести такі:

1.

2.