Особливою радістю для дітей було свято повернення з вирію птахів. До цього свята хлопчики готували й розвішували шпаківні, дівчатка прикрашали віття ще голих дерев різноколірними стрічками, співали пісень, розказували цікаві історії з життя птахів, заклично звали їх до своїх осель, бажали вити свої гнізда та виводити пташенят. Свято птахів викликало в дітей радість, виховувало почуття турботи за маленьких беззахисних друзів, відповідальність за їх безпеку.

Свято першої борозни характеризувалось своєчасною підготовкою до цієї дати – участю дорослих та дітей у снігозатриманні, збереженні у ?рунті вологи, внесенню добрив у землю, ремонті сільськогосподарських знарядь тощо. Добре знаючи народний календар, землероби чітко визначали час першої оранки та день сівби. Діти не тільки бачили і навчались в батьків, як це робити, а й поповнювали знання про оволодіння землезнавством та хліборобською справою в школі [41, 145].

Відзначалось і свято перших сходів. У школах привчали дітей до спостережень за сходами, вчили догляду за посівами, розумінню явищ природи, установленню з нею єдності всього живого, зокрема людини.

До весняних свят відноситься і одне з найбільших релігійних свят християн – Великдень, або Пасхальне свято. Воно пов'язане з випіканням паски, розписуванням і фарбуванням яєць, веселими народними іграми, освяченням в церкві продуктів харчування.

Доброю традицією в народі користувався і продовжують вшановуватись в наші дні – день пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Вшанування пам'яті померлих, спогади про їхні добрі справи, героїчні вчинки виховують у дітей повагу та любов до своїх предків.

В умовах незалежної України з'явилась можливість відродити і таке свято, як День Матері. Воно відоме ще задовго до прийняття християнства і було приурочене богині весни, радості, шлюбу, покровительці дівоцтва і материнства. Називалось воно святом Лади. У родинах, навчальних закладах проводиться велика робота з вшанування дівчат, жінок, дружин, матерів як носіїв добра, краси, продовжувачів історії людства.

До літніх свят відносяться – "зелене свято" (клечальна неділя, Трійця), Івана Купала, свято зажинок і обжинок та ін.

Особливо вагомим в сільській місцевості вважається свято Івана Купала, коли природа в своєму розвитку сягає апогею. "Це свято чарівної краси, добра, невичерпної фантазії, дотепів, жартів, легенд, пошуку щастя, віри в майбутнє, через яке червоною ниткою проходить народ на пісня, що торкається потаємних схованок серця, душ усіх учасників.

Співаючи, дівчата збирають квіти і плетуть вінки (із нагідок, ромашок, сокирок, м'яти та ін.) У цей час хлопці приносять велику красиву гілку верби, встановлюють її. Дівчата прикрашають гілку квітами, різнокольоровими стрічками, цукерками. Усі танцюють навколо Купала, водять хороводи, співають. Хлопці готують хмиз, дрова. розпалюють багаття. Лунають жарти сміх. Міцно взявшись за руки, з жартами і примовками, хлопці та дівчата парами стрибають через купальське вогнище. Під час стрибка руки не можна розмикати: за народним повір'ям в такому разі дівчина восени не вийде заміж, а хлопець не ожениться [10, 146].

Потім з піснями дівчата йдуть до річки. Кожна з них запалює свічку, закріплює її на своєму віночку. Настає один з найбільш утаємничених і "доленосних" моментів: кожна дівчина обережно, з внутрішнім тремтінням опускає свій віночок на воду і, затамувавши подих, стежить, що буде далі. З цією миттю пов'язано багато народних повір'їв. Так, якщо хлопець, який любить дівчину, попливе і серед інших зуміє вибрати вінок саме своєї обраниці, він може надіятися, що вона вийде за нього заміж. Якщо ж свічка погасне чи вінок попаде у вир і потоне, дівчина впадає в зажуру: адже це погана прикмета...

За народним календарем закінчення літа знаменує день Маковія, Першого Спаса (серпень). За народними звичаями, в цей день у храмах освячують воду, квіти, голівки маку. Через тиждень починається другий, або Великий Спас. Це свято називають ще землеробським. В цей день до храмів несуть освячувати овочі, фрукти, гриби, мед тощо.

До осінніх свят відносяться: всенародне свято Знань, День вчителя, свято врожаю, квітів, відроджене свято Покрови Матері Божої та ін.

Не менш цікавими є зимові свята. Деякі з них пов'язані з іменами святих пророків Андрія, Миколая та ін.

У День Андрія дівчата вгадують майбутню долю, ворожать, який буде їхній суджений та чи скоро вийдуть заміж. Наповнення конкретним змістом цього свята (народними жартами, витівками, традиційними ворожіннями) не тільки прикрашають час відпочинку, а й зароджують у присутніх бажання повторити давню традицію в наступному році, доповнивши її більш дотепними та веселими розвагами.

День Миколая – веселе народне свято, особливо для дітей, яким вночі під подушку кладуть подарунки від Святого Миколая, а ранком повчають дітей бути старанними, сумлінними, слухняними.

Ціла низка свят пов'язана із проводами старого та зустрічами Нового року. Тут обов'язковими є колядки щедрівки, посівання.

Колядки, як писав Іван Франко, радували селян, брали за душу, хвилювали до сліз. "Колядка переносила їхню думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їхні найглибинні, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а я дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір'я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по празничному, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості, славні та величні на весь світ, і він рад, що може чесно і відповідно прийняти їх. Пісня радує його, глухе почуття дійсних клопотів хоч на