Молодші учні вивчають основи моралі, знайомляться з наочними посібниками на теми моральної поведінки вірних вченню Христа людей. Серед посібників ілюстрації до церковних книг, малюнки на релігійні теми, зображення святих. Закріплюються теоретичні знання учнів під час екскурсій в монастирі та храми [41, 175].

Доброчинний вплив на виховання учнів має не тільки зміст навчання, а й сама присутність в школі духовної особи, котрій учні здебільшого демонструють свою довіру значно частіше ніж учителеві.

Про позитивні наслідки впливу на учнів методів виховної роботи семінаристів свідчать візити батьків до викладачів духовної семінарії зі словами щирої подяки за спрямування духовних запитів їхніх дітей 176.

Отже, національне виховання – це виховання дітей на культурно-історич­ному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній традиції, духовності, національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання.

Національна система виховання – це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Самобутність української національної психології зумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами (особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними та ін.). Батьки, вчителі, вихователі мають помічати і розвивати в кожній дитині національно-психологічні особливості. Недооцінка, нехтування всім багатством і різноманітністю якостей, відтінків національної психології (темпом і способом мислення, перебігом емоцій і почуттів, особливостями мовлення тощо) збіднює психічне життя дитини, звужує світосприймання, спотворює оригінальне світобачення.

Психологія українця – це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності Батьківщини-України. Історично відповідальна місія батьків – знати національну психологію і формувати її в кожній дитині.

Національний характер українців формувався протягом віків. Вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і доброзичливість, пісенність і музичність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбство і душевне багатство – типові якості відомого в цивілізованому світі українського національного характеру. Історична місія батьків – не руйнувати національного характеру , а всіляко його підтримувати, зберігати і розвивати.

Національна система виховання забезпечує глибоке осмислений кожною дитиною народних моральних та етичних положень. Народна мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього включення дітей у працю, побут, дотримання традицій, звичаїв, виконання обрядів. Мораль народу (совісність, правдивість, гідність, справедливість, чесність тощо) проймає всі грані життя, вони є його сутністю. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект.

У процесі відродження й утвердження національної системи виховання відновлюються принципи, норми народної моралі, яка за своєю суттю є загальнолюдською.

Висновки

Отже, корені національної системи виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності.

Українську народну педагогіку умовно поділяють на педагогіку народного календаря, педагогіку народознавства, козацьку педагогіку, українську національну систему виховання. Кожна з цих складових має свою власну концепцію, яка дає змогу розробляти різноманітні програми, посібники, підручники з проблем навчання виховання. Відтак забезпечуються сприятливі умови для розвитку особистості, формування підростаючих поколінь у дусі вірності заповітам батьків, українського патріотизму, загальнолюдських цінностей.

Концепції з основ національного виховання розробила творча група науковців і педагогів-практиків, створена при Міністерстві освіти України. Концептуальні положення викладені в книжці "Основи національного виховання" за редакцією В. Кузя, Ю. Руденка, З. Сергійчука (Умань, 1993).

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відродження нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова під почуття національної меншовартості, від почуття національної неповноцінності, що формувалося віками.

Сьогодні Україну, яка проголосила державну незалежність, визнали більше ста країн світу, однак ми не стали незалежними чинністю. Звичайно, головною причиною цього є імперські амбіції північного сусіда, наша економічна залежність від Росії. Але не тільки це. Не останню роль тут відіграє той комплекс меншовартості, який нам прищеплювали століттями і якого так важко позбутися. На жаль, цей комплекс дається взнаки і серед політичної еліти, і на побутовому рівні. Найбільше він виявляється у ставленні до мови, спричиняючись до зникнення мовного середовища. Йдеться про українців з діда-прадіда, які чомусь соромляться говорити рідною мовою. Загляньте у так звані українські школи Києва чи інших промислових міст: навіть учителі, не кажучи вже про учнів, вийшовши з уроку української мови чи літератури, переходять у спілкуванні на російську. Відомо чимало сімей – нормальні українські сім'ї, – вдома спілкуються українською мовою, а вийшовши на вулицю, починають говорити російською. Дуже часто можна зустріти сільських юнаків та дівчат, які, потрапивши до столиці по великого міста, починають немилосердно калічити гарну українську вимову, підлаштовуючись під колись "общепринятый язык".

Відповідно до Державної Програми "Освіта" (Україна ХХІ ст.) затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. N 896 національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих