Робота соціального педагога з педагогічно-занедбаниим дітьми в ЗОШ

Бакалаврська робота

На здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр”

План

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження питання педагогічної занедбаності дітей………………………………………………………………………………..8

1.1. Сутність і зміст соціально-педагогічної роботи з педагогічної

занедбаності………………………………………………………………..8

1.2. Соціально-педагогічні підходи до проблеми вивчення

педагогічної занедбаності дітей…………………………………………13

1.3. Дистантна сім’я як фактор підвищеного ризику розвитку

педагогічної занедбаності……………………………………………….23

Висновки до розділу 1 ………………………………………………………...31

Розділ 2. Дослідження діяльності соціального педагога з педагогічно-занедбаними дітьми на базі школи…………………………………………….33

2.1. Методи і методики роботи соціального педагога з

педагогічно-занедбаними дітьми………………………………………33

2.2. Програма корекції педагогічної занедбаності…………………………47

Висновки до розділу 2………………………………………………………….59

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..60

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….63

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….67

Вступ

Актуальність проблеми

Сім’я завжди виступала першим і найважливішим інститутом виховання, що позначається на усьому подальшому житті людини. ,,Тут саме, ні в чому іншому, треба дошукуватися таємниць життєвих успіхів не тільки поодиноких людей, але і цілих народів ” , – аналізуючи роль сімейного виховання, зазначав відомий галицький педагог П. Біланюк [4, 117]. Від того, якою буде сім’я сьогодні, значною мірою залежатиме майбутнє не тільки кожної конкретної особистості, а й майбутнє держави.

Дитина з перших днів життя відчуває і переживає все те, що роблять з нею дорослі. Родина – природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвивається почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого.

Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від родинних негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій дитині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

Багато батьків, які виїжджають за кордон не спроможні повною мірою реалізовувати виховну функцію, оскільки тільки грамотне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя і поведінки.

Найчастіше матір, яка виїжджає за кордон, дітей залишає на батька, або престарілих родичів, які не можуть займатися вихованням своїх дітей чи онуків через низку причин. Наприклад, залишившись наодинці з дітьми, у чоловіків з’являється роздратованість у спілкуванні з ними та близьким оточенням, нетерпимість до будь-яких проявів непослуху, депресивні стани, через які вони можуть запити, що також призводить до скандалу і жорстокого поводження з дітьми. Особливо важко сприймається батьком небажання дітей допомагати в домашній роботі, низька успішність дитини в школі, намагання відповісти грубістю і жорстокістю на прохання чи зауваження. Підлітки вважають, що батько їх нічому не зможе їх навчити, оскільки вони вже дорослі і самі все знають. В такій сім’ї відбувається відчуження дітей від батька та матері. У більшості з цих сімей відбувається формалізація відносин між батьком і дитиною, або психічне насилля над дитиною, що проявляється у постійному залякуванні, приниженні, порушенні довіри. Також діти перестають цікавитися навчанням, прогулюють уроки без поважних причин, стають агресивними, вживають алкоголь та наркотики, палять. У них відбувається зміна системи цінностей – тепер їм потрібні престижні школи та вищі навчальні заклади.

Крім того ці діти є надзвичайно вразливими до втягнення у кримінальну діяльність, торгівлю дітьми, комерційно-сексуальну експлуатацію, порнографію. Досвід показує, що діти з таких сімей використовують гроші бездумно, щоб компенсувати своє самотнє дитинство.

Діти із дистантних сімей відчувають дефіцит прояву позитивних почуттів, як по відношенню до іншої особи (до батьків), так і по відношенню до себе (відчути ніжність, лагідність, любов матері чи батька), тобто відчути себе цінним для значущих дорослих.

У окремих випадках можна відмітити і позитивні зміни в поведінці таких дітей – формування самостійності, відповідальності, зростання поваги для батьків, зростання поваги до зароблених коштів.

Сім’я є першим і найважливішим агентом соціалізації дитини. Саме в сім’ї діти навчаються взаємодіяти з суспільством, засвоюють певні соціальні ролі та цінності, в сімейному середовищі формуються особистість дитини та її самооцінка, відбувається становлення її власного „Я”.

Суспільно-економічна криза в Україні останніх років наклала свій відбиток на сім’ю, спричинила зниження її життєвого рівня, вплинула на стабільність і виховну здатність. Свідченням тому є зростання кількості функціонально неспроможних сімей, які внаслідок об’єктивних та суб’єктивних чинників не можуть ефективно реалізовувати свій потенціал, передусім виховну функцію, що, безумовно, не могло не відбитися на особливостях первинної соціалізації дітей з цих сімей. Адже від типу сім’ї, характеру взаємостосунків

між подружжям, батьками і дітьми, участі обох батьків у вихованні та рівня їхньої педагогічної культури буде залежати успіх первинної соціалізації дитини у сімейному колі. Даний висновок підтверджується й результатами останніх опитувань, які свідчать, що серед населення України переважає думка про найбільший вплив на формування особистості дитини сім’ї (34 % опитаних – проти 2%, які надають перевагу школі, і 39% опитаних, які, окрім сім’ї, враховують школу, однолітків, книжки та засоби масової інформації) [3]. Новим соціальним феноменом сучасності можна вважати появу в Україні дистантних сімей трудових мігрантів. Згідно зі статистичними даними, лише шість відсотків заробітчан не мають дітей. У більшості мігрантів їх двоє або троє. Тобто, якщо Україну покинуло сім мільйонів громадян (і це лише офіційні дані), без батьківського піклування нині живе приблизно 7,5 – 9 млн. неповнолітніх. Тільки у Львівській області проживає приблизно 20 тисяч дітей, батьки яких перебувають на заробітках, практично в кожному класі є один, двоє або й троє учнів, у котрих