Підвищенню психологічної компетентності батьків, збагаченню внутрішніх ресурсів сім’ї і особистості дитини в умовах довготривалої відсутності одного з батьків може слугувати практичне навчання сім’ї (спільно батьків і дітей) гармонізації внутрісімейних відносин у вигляді тренінгу дитячо-батьківських відносин. Ефективній адаптації дітей до зустрічей і тривалої відсутності одного з батьків сприятиме, на нашу думку, організація спільного сімейного дозвілля. З огляду на важливість і актуальність цієї роботи доцільним вважається соціально-педагогічний супровід дистантних сімей трудових мігрантів, що повинен здійснюватися у таких сферах, як сімейне виховання, шкільне виховання та виховання за місцем проживання, головними напрямками реалізації якого є освітній, психолого-педагогічний та посередницький. Кожна з цих сфер і кожен з цих напрямків вимагає застосування визначеного виду соціально-педагогічної діяльності. Це і соціально-педагогічна діагностика, що полягає у відслідковуванні та виявленні особливостей функціонування сім’ї та проблемних зон розвитку дитини, і соціально-педагогічна профілактика сімейних проблем на основі їх своєчасного виявлення та попередження; соціально-педагогічна і психологічна підтримка сім’ї, реабілітаційна робота, спрямована на соціально-психологічне і виховне відновлення сім’ї після від’їзду батьків. Така робота, з одного боку, сприятиме процесу реінтеграції дистантної сім’ї в суспільство та її повноцінному функціонуванню в якості соціального суб’єкта, а з іншого боку, – слугуватиме профілактиці можливих деформацій у соціалізації дітей з даної категорії сімей.

Об’єкт дослідження: педагогічно-занедбані діти

Предмет дослідження: педагогічно-занедбані діти з дискантних сімей

Мета: теоретично обґрунтувати і практично перевірити важливість роботи соціального педагога з педагогічно-занедбаними дітьми у дискантних сім’ях.

Завдання:

1). Розкрити сутність соціально-педагогічної роботи з педагогічної занедбаності у дискантних сім’ях.

2). Проаналізувати діяльність соціального педагога при роботі з педагогічно-занедбаними дітьми.

3). Подати методичні рекомендації щодо роботи соціального педагога з важковиховуваними дітьми з дискантних сімей в загальноосвітніх школах.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження питання педагогічної занедбаності дітей

1.1. Сутність і зміст соціально-педагогічної роботи з педагогічної занедбаності

Соціально–педагогічна занедбаність – це стан особистості дитини, який проявляється у несформованості у неї властивостей суб’єкта діяльності, спілкування, самопізнання і виявляється у порушенні образу “Я”. [14]
      Соціальна занедбаність формується під впливом соціальних умов, в яких розвивається дитина. ЇЇ основними проявами в дитячому віці є нерозвинутість соціально-комунікативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями.
      Педагогічна занедбаність зумовлена перш за все недостатками навчально-виховної роботи, наслідком яких є несформованість дитини як суб’єкта навчально-пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності. Її проявами є важконаучуваність, важковиховуваність дитини, тобто власне педагогічні труднощі.
      Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємозв’язані і взаємозумовлені.
      Зовнішніми причинами соціально педагогічної занедбаності в дитячому віці є дефекти сімейного виховання, на які накладаються недоліки і прорахунки у навчально-виховній роботі в дитячому садочку і школі, зокрема дегуманізація педагогічного процесу і сімейного виховання.
      Внутрішніми причинами виникнення і розвитку занедбаності дітей можуть бути індивідуальні психофізіологічні і особистісні якості дитини: генотип, стан здоров’я, домінуючі психоемоційні стани, внутрішня позиція, рівень активності у взаємодії з оточуючими та ін.
      В залежності від характеру динаміки, вираженості ознак занедбаності, рівня адаптації до соціального середовища і рівня оволодіння соціально значущою діяльністю виділяють латентну (легку), початкову (середню) і яскраво виражену ступінь соціально–педагогічної занедбаності дитини.
      Овчаровою Р.В. розроблений метод комплексної експрес-діагностики соціально-занедбаних дітей. В основі методу лежать незалежні характеристики дитини педагогом і психологом. Одночасно ведеться спостереження за дитиною, вивчаються її продукти діяльності, медична картка, проводяться бесіди з батьками. [17, 76 ]

Проблеми появи і перевиховання педагогічно занедбаних дітей турбували людей впродовж всієї історії суспільства. В наш час усе частіше використовуються такі терміни, якими позначають соціально дезадаптованих дітей – «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «соціально занедбані», «схильні до правопорушень» - і традиційно пов’язують їх з кризовим підлітковим віком.
Багато вітчизняних учених розглядали питання про відхилення у поведінці: Д. Дриль, Л. Виготський, В. Бєхтерев, П. Бєльський, П. Блонський та ін. Пізніше такі вчені-психологи, як М. Алемаксін, Б. Алмазов, С. Бєлічева, Г. Бочкарьова, А.Глоточкін, Л.Зюбін досліджували цю проблематику, у педагогіці цим питанням займалися Р. Гуров, А. Кочетов, А. Мудрик, Т. Мальковська і ін. [5].
Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з’являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.
Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми та правила поведінки, з відразою ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності, виявляють негативізм до соціального оточення, їм притаманні грубість, нечесність.
Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:
1. Неблагополуччя в сім’ї: неповна сім'я, батьки-п’яниці, наркомани, які ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; обмаль доброти, сімейного затишку, любові до дітей справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальні нестатки.
2. Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, не сформованості системи самовимог і самоконтролю.
3. Недостатній виховний рівень роботи загальноосвітніх закладах: проявляється у перевантаженості