Отже, розвиток мовлення учнів – складний і відповідальний процес, що потребує значних зусиль. Недостатня увага до мовлення педагогічно занедбаних учнів спричинює до негативних наслідків.

До педагогічної занедбаності призводить також неврахування вікових особливостей учнів. У практиці нерідко спостерігається, що переростки в класних колективах відрізняються фізичною силою, зростом, грубістю тощо. Наприклад, Петро X. прийшов до школи в 9 років. Умови, в яких він виховувався, були задовільними. Хлопець фізично і розумово був добре розвиненим. Проте у навчанні почав відставати з першого класу. Визначальною причиною цього явища було неправильне ставлення матері до сина. Вона мало уваги приділяла його вихованню. Батько був військовим, служив за кордоном. Маючи багато вільного часу, Петро проводив його в колі "друзів". Учитись не хотів, казав, що йому нецікаво сидіти на уроках, бо він нічого не розуміє. Проте зробити над собою зусилля, зосередитись, намагаючись зрозуміти що-небудь, не хотів. На оцінки не звертав ніякої уваги. В класі тримався відокремлено, відчуваючи себе сильним і сміливим, намагався бути ватажком, лідером, але однокласники його не визнавали, вважаючи грубим та дурним. Одночасно у нього були такі позитивні якості, як чесність, акуратність, до того ж мав незвичайну схильність до малювання. Його роботи експонувались на обласних та республіканських виставках. Крім того, хлопець любив спорт, захоплювався технікою. Маючи значні можливості зробити Петра хорошим учнем, захистити його від впливу поганої компанії, школа пішла по шляху найменшого опору, виключила його як нездатного до навчання.[ 46, 63 ].

Педагогічній занедбаності школярів значною мірою сприяє безконтрольність з боку батьків, відсутність належної допомоги, непродумані, а іноді й антипедагогічні засоби впливу – грубі нотації, догани, обговорення на класних зборах, педагогічних радах, засіданнях батьківських комітетів, що призводить до озлобленості підлітків, укріплення небажання вчитись, робити все на зло. Сюди ж слід віднести і неприязнь деяких учителів до таких учнів, негативний вплив неформальної групи, окремих "друзів", які раніше кинули школу з таких же причин, невміння батьків прищепити любов до навчання.

Узагальнюючи ці недоліки в діяльності педагогічних колективів, слід вважати неприпустимим прагнення школи будь-якими шляхами позбавитись занедбаних учнів. Тут слід згадати висловлювання А.С. Макаренка, який підкреслював значення освіти для підлітків, указував, що це питання дуже важливе, бо невдачі в школі, погане ставлення вчителів і однолітків знижує настрій і життєвий тонус учня, невдачі в школі стають початком систематичної брехні дітей в найрізноманітніших формах [20, 22].

Отже, від уміння кожного вчителя правильно підійти до учня, від його ерудиції, професійної підготовленості значною мірою залежить успіх навчання та виховання педагогічне занедбаних учнів. Студент педагогічного вузу швидше оволодіє мистецтвом виховання, якщо він, починаючи з першого курсу, оволодіває вмінням спілкуватися з дітьми, організовувати їхню діяльність та пробуджувати інтерес до неї, стимулювати її розвитком змагання, стати, врешті-решт, другом і порадником учнів. Завдання це нелегке, але реальне, і лише за допомогою книжок його вирішити неможливо. Потрібен практичний досвід. Багато порад з цього приводу дається в даному посібнику.

Значна більшість учителів добиваються успіхів у роботі з педагогічне занедбаними учнями. Предмети, які вони викладають, ці учні люблять і мають з них непогану успішність. Про це вони самі говорять з гордістю: "Дуже люблю уроки літератури, історії, географії. Наприклад, коли слухаєш пояснення вчителя географії, здається, що разом з ним мандруєш по всіх материках і континентах, це захоплююче і цікаво" [20, 23].

Учителі, які формально виконують свої обов'язки, в педагогічно занедбаних учнів не користуються авторитетом, знання ці вчителі дають поверхові, і учні з їхніх предметів не встигають. "Учителька математики, - пише учень 7 класу Костя П., - дуже криклива і зла. її уроки я майже не відвідую, маю прогалини в знаннях, за це одержав ярлик "важкого", в дійсності ж я не такий" [17, 23].

Слабкі вчителі, як свідчить досвід, не можуть навчити учнів самостійно працювати. Не вміючи працювати самостійно, учні, звичайно, починають відставати у навчанні.

Формалізм і професійні недоліки вчителів іноді доводять учнів до скрути. Зрозуміло, що в таких умовах педагогічний процес нормальним, творчим бути не може. Між учнями та вчителем обов'язково виникає конфлікт з небажаними наслідками для обох сторін. У більшості випадків конфлікт переростає в негативне ставлення учнів не тільки до окремого вчителя, а й до всього педагогічного колективу.

Неувага до важких учнів з боку окремих учителів, їх професійні помилки пов'язані з недоліками навчально-виховної роботи педагогічних колективів шкіл. Якщо в педагогічному колективі досвід кращих учителів стає надбанням усіх, якщо недбайливе ставлення до роботи окремих членів педагогічного колективу засуджується, тоді успіх школи буде забезпечений. Відсутність вимогливості з боку керівників шкіл до кожного члена колективу, недостатня методична допомога – причина того, що в школі можуть працювати посередні вчителі.

Дослідження і досвід свідчать, що постановці виховної роботи в школі заважає те, що дуже часто. єдиним показником при оцінці праці вчителя є успішність. Нікого не цікавить, чи розвиває він мислення, характер учня, але обов'язково всіх цікавить, чи ліквідовані до кінця чверті двійки. Крім того, в багатьох школах не беруть під суворий контроль дітей, які прийшли з неблагополучних, аморальних, асоціальних сімей або перенесли тяжкі інфекційні захворювання.

Про необхідність всебічного врахування в процесі перевиховання педагогічно занедбаних учнів усіх факторів, які негативно впливають на них, свідчать класифікації