Однією з основних проблем, пов'язаних з трудовою міграцією, є розрив родинних стосунків, в результаті чого діти залишаються без батьківського піклування протягом кількох років. Трудові мігранти бояться, що з поїздок додому їм не вдасться знову потрапити за кордон.

Діти трудових мігрантів, загалом, мають ті ж проблеми, що й їхні однолітки: склад-ності процесу соціалізації особистості, проблеми з навчанням, побудови взаємин з проти-лежною статтю тощо. Але через відсутність батьків у них виникають додаткові проблеми: переживання за батьків, неспокій, самотність, страх, надмірні намагання самоствердитися. Нерідко це проявляється у девіантній поведінці, конфліктах.

Проблема дистантних сімей та виховання дітей у таких сім’ях, ще досить мало вивчена і висвітлена в науково-педагогічній літературі. Визначення поняття дистантна знаходимо у працях Ф. А. Мустаєвої [4] та І.М.Трубавіної [9]. “Дистантною” автори називають таку сім’ю, члени якої перебувають на відстані з різних причин. На наш погляд до цієї категорії варто віднести ще й сім’ї трудових мігрантів – заробітчан, що працюють за кордоном. Аналізуючи життєдіяльність сімей трудових мігрантів, Д.І. Пенішкевич умовно поділяє їх на категорії, серед яких є і благополучні і неблагополучні сім’ї [6]. Особливості соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми трудових мігрантів розкрито у праці за редакцією К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної та І. І. Цушка. У ній викладено погляди авторського колективу, до якого входять провідні сучасні науковці та практики: В. Л. Андрєєнкова, Т. О.Дорошок, М. В. Євсюкова, C. Т. Золотухіна, Л. Г. Кочурка, К. Б. Шевченко, Є. В. Лозинська, Н. В. Лудченко, Н. Ю. Максимова, О. А. Нікольська, І. І Огороднійчук, Н. П. Павлик, І. І. Парфанович, О. В. Пислар, О. І. Рассказова, Д. Д. Романовська, І. М. Трубавіна, Т. В. Хмельницька, К. В. Черепаха, О. А. Чурбанова, І. А. Шваб, В. П. Шпак, Т. Г. Шпортій, В. В. Шульга [10].

У науковій літературі сьогодні зовсім немає досліджень про вплив виховання у дистантній сім’ї на розвиток особистості дітей молодшого шкільного віку. Однак, той факт, що у дистантних сім’ях створюються несприятливі умови для виховання дітей, доводить, що такі діти можуть ставати педагогічно занедбаними. На сучасному етапі досить мало вивчена проблема запобігання соціально-педагогічної занедбаності дітей молодшого шкільного віку з дистантних сімей.

Ми розглядатимемо поняття “педагогічна занедбаність” (англійською pedagogical neglect) [ 34, 95 ] як таке, що вказує на причину труднощів у вихованні фізично і психічно здорової дитини, на те, що відхилення у розвитку, навчанні і виховання зумовлені саме недостатнім, недбалим виконанням педагогічних обов’язків вихователями і, в першу чергу, батьками.

Розглядаючи виховні аспекти проблеми педагогічної занедбаності дітей, ми поділяємо думку про те, що педагогічна занедбаність являє собою відхилення від норми в моральній свідомості, поведінці та навчанні, зумовлені недоліками виховання у сім’ї, дошкільних закладах, школі, але основну увагу звертаємо на недостатній рівень вихованості дитини у сім’ї. Педагогічно-занедбана дитина не достатньо розвинена, навчена, вихована для свого віку, що викликає труднощі у її подальшому навчанні і вихованні та стає причиною негативної поведінки. Оскільки ці труднощі викликані недоліками у вихованні, то вони підлягають корекції виховними засобами.

Основними факторами, що зумовлюють педагогічну занедбаність є несприятливий сімейний мікроклімат, неправильна соціальна позиція батьків, яка визначає соціальний досвід дитини, напружені чи конфліктні взаємини з учителем та неблагополучне становище у класному колективі.[ 28, 49 ].

Аналізуючи виховну ситуацію в дистантних сім’ях, ми припускаємо, що у таких сім’ях виникають певні передумови для появи педагогічної занедбаності дітей, адже успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її побутових і матеріальних умов, структури та чисельності, взаємостосунків, що складаються між усіма членами родини, від особистого прикладу батьків та їх педагогічної культури, від специфіки самого процесу сімейного виховання.

Високий рівень прояву ознак педагогічної занедбаності проявляється в переважній більшості у дітей з дистантних сімей, які виховуються без обох батьків, неофіційними опікунами та родичами, де сім’я через тривале роздільне перебування стала неблагополучною.

Середній рівень прояву ознак занедбаності виявлено переважно у дітей, що перебувають в умовах дистантної сім’ї від двох до чотирьох років та виховуються без матері, батьком, дідусем, бабусею іншими родичами.

Низький рівень прояву ознак занедбаності спостерігається у дітей, що виховуються матір’ю, близькими родичами, у сім’ях, що є дистантними відносно короткий проміжок часу, до одного-двох років.

Не виявлено ознак занедбаності у дітей з благополучних дистантних сімей, де батьки створюють сприятливий психологічний мікроклімат у сім’ї, систематично спілкуються з дітьми, цікавляться їхнім життям, організовують для них змістовне дозвілля і діти відчувають, що відсутність когось із батьків є необхідною для забезпечення добробуту сім’ї і тимчасовою.

Основними факторами сімейного життя є: емоційна єдність дитини з батьками; почуттєві взаємини між членами родини; атмосфера захищеності, бажаності, любові. У процесі спілкування формуються не лише пізнавальні властивості людини, а й інтегральні складові психічного життя: самооцінка, усвідомлення власного "Я", відчуття його тотожності за будь-яких життєвих обставин, засвоєння прийомів протидії зовнішньому тискові, вироблення критеріїв ставлення до інших людей.[ 1,28 ]. Однак сім’ї характеризуються різним виховним потенціалом. Виділяють виховавчо-сильні, виховавчо- стійкі, виховавчо-нестійкі, виховавчо-слабкі з утратою контактів з дітьми і контролю над ними, виховавчо-слабкі з постійною конфліктною атмосферою, виховавчо-слабкі з агресивно-негативною атмосферою, маргінальні з алкогольною, сексуальною деморалізацією, правопорушні, злочинні, психічно обтяжені (за Міньковським Г.В.) [3].

За результатами опитування Т. Кривко у більшості сімей (48%)