Старші діти часто бояться Змія Горинича і казкового крокодила, а у дівчаток спостерігаються страхи перед казковими персонажами. Характерні і страхи, які виникають у процесі засипання, боязнь неприємних слів, деяких тварин, нападу, глибини, вогню і пожежі, а також скарг зі сторони батьків.

Найбільш частіше старші дошкільники відчувають страх смерті. Боязнь померти – це вікове відображення, яке формулює концепцію життя.

Його точкою відліку є народження, тайна якого досягається в загальних рисах до початку старшого дошкільного віку, а кінець – смерть, пізнання цього приходить вперше і проявляється відповідним страхом. Але подібна динаміка розвитку мислення, в свою чергу, є відгуком на формування категорій часу і простору. Це виражається вмінням визначити в загальних рисах час, сприймати себе в стані постійного вікового розвитку, допускаючи, що воно як-небудь обмежено часом, тобто має свої межі. У відповідь на це і з’являється страх смерті як вираз інстинкту самозбереження. Цей страх більшою мірою не проявляється, як і більшість інших страхів притаманні емоційно чутливим дітям і повністю відсутнє при затримці психічного розвитку, а також у дітей, батьки яких є хронічними алкоголіками.

Про те, що діти страхаються смерті, можна здогадатися по тому, що у дитини є багато інших тісно пов’язаних побоювань, перш за все, під час сну (страшні сни), боязнь нападу, вогню, хвороби (у дівчаток), стихії (у хлопчиків). Навіть побоювання перед Змієм Гориничем є не що інше, як замаскований жах, викликаний вогнем і пожежею. В цей час діти помітно лякаються змій, укус яких призводить до смерті, і вкрай боляче переносять операції, в тому числі і видалення мигдалин, а також хворобу і смерть навіть не дуже знайомих людей. Поява страху смерті означає поступове завершення “наївного” періоду в житті дітей, коли вони вірили в існування казкових персонажів, безсмертя та багато іншого, з чим тепер доводиться розпрощатися. Навіть коли зникає побоювання перед Кощієм Безсмертним (Сущим Невмирущим) в старшому дошкільному віці, доводить те, що він став “простим смертним” в уявленні дітей, і тому перестає лякати їх.

Щоб допомогти дитині звільнитися від страху або не допустити його виникнення, батьки повинні знати причини, що зумовлюють це почуття. Кожна з таких причин привносить певний психологічний компонент. Залежно від його змісту можна виділити кілька блоків страхів.

Перший блок – побоювання, спричинені агресивним компонентом через набутий досвід переживання страху як почуття, а саме: переляк, афект страху, невдачі. Переляк – це почуття, яке виникає при різкому сприйнятті небезпеки. Виражається в короткочасній блокаді думок і мови.

Другий блок – страхи, зумовлені гностичним компонентом через недостовірність або відсутність знань про навколишні об’єкти предметного світу, побоювання невідомого (стихій, тварин, незнайомих людей).

Третій блок – страхи, зумовлені психомоторним компонентом, а саме: досвідом невдалої дії, неправильного руху, що призвели до переживання страху перед висотою, різними рухами, втратою рівноваги.

Четвертий блок – страхи, спричинені візуальним компонентом на основі рефлексу “Що таке?” (побоювання різкого звуку, грому, блискавки, грюкання у двері).

За походженням страхи поділяються на такі види:

-

-

-

Навіювані виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого, тобто цілковито визначаються усвідомленим впливом дорослих на дитину. Деякі автори (Дж. Левлі, М. Буянов, В.Захаров, Г. Еберлейн, І.Таран) виділяють окремі конкретні причини навіюваних страхів, зокрема, залякування (жартома чи зумисне), фізичне покарання, примус їсти або робити гігієнічні процедури, приниження особистої гідності, глузування з невдач дитини та гіперпротекція, коли за сина чи доньку все роблять батьки. [32,38]. Кожна з названих причин може зумовити виникнення у дитини одного з конкретних видів побоювання: перед фізичним покаранням; успіхом у діяльності; страх бути взятим у полон. Особливо слід наголосити: прямим наслідком жартівливого чи свідомого залякування дитини є те, що вона починає боятися лікаря, уколів, вигаданих істот і т.п. На жаль, залякування як найпростіший засіб впливу на малюка дорослі використовують надто широко й бездумно, йдучи за традицією і зовсім не бажаючи при цьому дитині зла.

Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво-важливих для повноцінного розвитку особистості потреб. Це можуть бути думки про свої вади (депривація потреби дошкільника вірити, що він гарний): відсутність упевненості дитини в любові батьків до нього, розлука з об’єктом прихильності. Діти, яким притаманні ці види страхів, бояться засинати, лишаючись у темному приміщенні, бути без дорослих вдома, захворіти і т.п. Цю групу причин та страхів вивчали А.Рояк, І.Медведєва, А.Адлер, В.Леві, Дж.Боулбі та ін. Особистісно-зумовлені страхи дуже важко усунути.

Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті дитини. Наприклад: пожежа, блискавка, землетрус, військові дії, фізичні покарання, поведінка п’яних батьків, казки з жахами, присутність дитини на похоронах. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні побоювання залишають важкий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини. Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити переляк.

Так часто, як термін “страх”, зустрічається термін “тривога”. І в страху, і в тривозі є спільний емоційний компонент у вигляді почуття переживання і хвилювання, тобто в обох поняттях відображено сприймання погрози або відсутність почуття безпеки. Апофеоз страху