тут вона може апробувати себе в різних ролях і ситуаціях, що значно полегшує процес прийняття соціальних норм у реальному житті. Щоб перебіг процесу пристосування до нових соціальних умов був успішний, важливо дібрати такі ігри й ігрові техніки, які давали б змогу оперативно, у стислі терміни, сприяти розвиткові ігрових умінь, а відтак позитивно впливати на збільшення ігрових контактів, розширення кола соціальних зв’язків Їновеньких?, а отже, й на їхню адаптацію [4]. Автор пропонує упроваджувати ігрові технології блоками: ознайомлювальним, реконструктивно-формувальним, закріплювальним на заняттях тривалістю 15-20 хв., які проводяться раз-двічі на тиждень у формі міні-тренінгу. Завдання ознайомлювального блоку: знайомство у системі: Їдорослий дитинаЇ, Їдитина – педагогЇ > налагоджування позитивних контактів > корекція емоційного стану > розвиток навичок спільної діяльності > вправляння у ввічливому звертанні та активному налагодженні контакту.
Завдання реконструктивно-ознайомлювального блока: корекція емоційного стану; вироблення позитивного ставлення до відвідування дошкільного закладу; тренінг конструктивних форм поведінки, розвиток навичок позитивної соціальної поведінки, збагачення соціального досвіду; розвиток почуття єдності, згуртованості.
Завдання закріплювального блоку: закріплення конструктивних форм поведінки, навичок спілкування вміння розуміти емоційний стан іншої дитини та адекватно виражати і регулювати свій; ігрова корекція небажаних проявів поведінки.
Основна мета програми: через створення зони найближчого розвитку сприяти психічному й особистісному зростанню дитини і тим самим допомагати їй адаптуватися до умов дошкільного закладу.
Відповідно до цієї мети формулюються завдання програми:
- формувати почуття приналежності до групи, допомогати дитині відчувати себе захищеною;
- розвивати навички соціальної поведінки;
- сприяти підвищенню упевненості в собі розвитку самостійності;
- формувати позитивне ставлення до свого «Я».
Отже, для дитини, яка соціалізується, відповідними еталонами зміни соціального середовища є сім’я, дошкільний навчальний заклад, найближче оточення. При переході від іншого соціального середовища дитина переживає кризу входження в нову соціальну спільноту, процес адаптації, розчинення в ній яка детермінується процесом індивідуалізації й завершується інтегруванням в соціальне середовище. Реалізація ігрових технік у роботі з дітьми полегшить адаптацію малюків до нових соціальних умов, допоможе їм адакватно сприймати себе та інших людей, опанувати конструктивні форми поведінки й основи комунікабельності.
3.1. Організація та проведення експериментального дослідження
Для виявлення почуття страху у дітей 5 років (середній дошкільний вік) ми використали ряд анкет для дітей та батьків, малюнково-проективну методику “Мій страх“, ???????? "??-???? ???????? ???????" ?? ??????? ???? ???????????, ??????????? ? ??????????? ??????? ?????? ????? ????? .
Експериментальне дослідження було проведене в дитячому садочку «Калинонька» м. Кути Івано-Франківської області. Вибірка досліджуваних сягала 50 дітей (5 років), з них – 25 дітей (експериментальна група), 25 дітей (контрольна група), У дитячій установі було проведено анкетування батьків з метою з’ясування причин виникнення страхів у дітей. В анкетуванні прийняли участь 50 батьків.
В ході дослідження ми опитали батьків згідно анкети, яка складалась із 10 запитань:
1.
Стать Вашої дитини (хлопчик, дівчинка).
2.
Вік сина чи доньки (повних років чи місяців).
3.
Чи помічали Ви, що дитина чогось боїться ?
4.
Чого конкретно боїться Ваша дитина (потрібно підкреслити або дописати):
темряви;
вигаданих істот;
крові;
лікарів;
лікарні;
уколів
самотності (страх не бути прийнятим
у дитячий колектив чи гру);
залишитися самому вдома;
страшних снів;
школи, дитячого садка;
покарань (фізичних або словесних);
дістати погану оцінку;
болю
пожежі |
висоти;
різних рухів;
втратити рівновагу (під час виконання різних вправ);
вчителя, вихователя;
не встигнути щось зробити;
невдачі, неуспіхи;
незнайомих людей
транспорту
один (одна) засипати
різних звуків
тварин (собак і т.п.)
страшних казок, страшних мультфільмів
смерті
нападу
5.
Як Ви реагуєте на прояви страху у своєї дитини ? Як намагаєтеся впливати на неї ?
6.
Чи змінився ступінь вираженості страхів у дитини з віком (змінився, збільшився) ?
7.
Висловіть свою точку зору з приводу появи страхів у Вашої дитини?
8.
Чи доводилося Вам лякати свою дитину і чим? Скільки їй було років?
9.
У чому Ви вбачаєте користь страху ? Чи завдає, на Вашу думку, страх шкоди ?
10.
Які риси особистості Ви б хотіли виховати у Вашої дитини насамперед ?
Досліджувалися дитячі страхи. Запитання були стосовно цього прояву а також як батьки реагують на це і як намагаються впливати на дітей.
75% батьків експериментальної групи і 72% батьків контрольної групи помітили, що їх діти бояться; відповідно 25% батьків експериментальної групи не помітили цього, а може насправді їх діти нічого не бояться; 28% дітей контрольної групи, за словами батьків, не бояться нічого. Відповіді на запитання № 4 подані у додатку № 1.
На запитання № 5 батьки експериментальної групи пояснюють, що нічого страшного немає і не потрібно боятися (53,3%); взагалі ніяк не треба реагувати (33,3%); заспокоюють своїх дітей (13,3). В контрольній групі відповідно: 53,3%, 26,6%, 20%. Також страхи з віком зменшуються або збільшуються. Батькам було запропоновано відповісти на запитання “Чи змінився ступінь вираженості страхів у дитини з віком (змінився, збільшився)?”. Результати в експериментальній групі: 66,6% батьків вважають, що страхи не змінилися, 20% - страхи зменшилися, 10,2% страхи збільшилися. В контрольній групі: 66,6% батьків помітили, що з віком у їх дітей страхи зменшилися, 21% вважають навпаки, і лише 6,6% помітили, що ситуація не змінилася.
Щодо появи страхів у дітей, батьки вважають по-різному: 66,6% всіх батьків не висловили жодної думки, 33,3% - стверджують, що це результат перегляду жахливих кінофільмів, мультфільмів, переживання різних негативних ситуацій, страшних снів, розмови з незнайомими людьми та ін. Цей список залишається неповним, внаслідок того, що більшість батьків просто відмовилися відповідати.
Але ніхто з батьків не вказав у відповіді на те, що їм доводилося лякати своїх дітей. 20% батьків експериментальної групи лякали своїх дітей, 20% - не лякали, 60% - не відповіли на дане запитання. Дітей контрольної групи лякали більше 46,6% батьків,