1 | Батько | 43,3

2 | Мати | 13,3

3 | Брат | 10

4 | Дідусь | 10

5 | Бабуся | 10

6 | Сестра | 6,6

7 | Ніхто | 6,6

8 | Дядько | -

Діаграма 3.3.

За отриманими результатами можна зробити такі висновки, що найбільша кількість дітей боїться своїх рідних. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що дошкільне дитинство – це, з одного боку, період надзвичайно великої активності дітей і недостатнього рівня розвитку самосвідомості, здатності усвідомлювати свої помилки, які досить часто через свою пізнавальну і фізичну активність і обмаль соціального досвіду, вони пропускають, що вимагає втручання з боку дорослих для їх виправлення й попередження з другого боку, це свідчить по те, що це втручання дорослих у формі виховного впливу виражається, в основному, у фізичних покараннях дітей та їх залякуванні. З розвитком свідомості й самосвідомості, а також життєвого досвіду дітей, на нашу думку, зменшується кількість допущених помилок, а також зростає можливість знаходити шляхи і засоби порозумітися з членами сім’ї і можливо пояснити свої вчинки і дії.

І все ж таки діти найбільше бояться батька, який , як свідчать результати бесіди з дітьми, найчастіше в сім’ї займає позицію “прокурора” і виконавця вищезгаданої ним величини покарання за допущені помилки, дитяче бешкетування, не виконання доручення тощо. Трохи нижче позиція мами. На третьому місці – бабуся і дідусь, а також старший брат, якого бояться 10% дітей.

Отже, результати свідчать, що значущі дорослі і особливо найрідніші й найближчі до дітей люди – батьки – виступають по відношенню до власних дітей не як досвідчені старші порадники, справжні вихователі, а як люди, контакти з якими багатьом дітям не приносять задоволення. Вже з дошкільного віку у великій кількості дітей складаються конфліктні ситуації в сім’ї, викликають внутрішні конфлікти, які базуються на потребі в батьківській любові та її незадоволенні.

З одного боку, це протиріччя заставляє дитину більше задуматись над тим, як заслужити любов батьків, більш контролювати себе, що розвиває самосвідомість, самоконтроль, самооцінку, здатність сприймати себе з позиції інших людей. З другого боку, у значної частини цих дітей формується впевненість, почуття власної непотрібності, комплекси неповноцінності і т.п.

На запитання “Хто тебе вдома найбільше захищає?” досліджувані називають, перш за все, найближчих людей – членів сімей. Тобто, виходить, що значущі дорослі – члени сім’ї проявляють себе найактивніше, як у покараннях, так і в захисті дитини (див. табл. 3.6.).

Таблиця №3.6.

Члени сімей, які заспокоюють і захищають дітей (в %)

№ п/п | Заспокоює і захищає | Сер. гр.

1 | Мама | 36,6

2 | Тато | 20

3 | Бабуся | 10

4 | Сестра | 10

5 | Дідусь | 6,6

6 | Брат | 6,6

7 | Тітка | 6,6

8 | Ніхто | 3,9

Для більш яскравої демонстрації отриманих даних стосовно ставлення рідних до захисту власних дітей ми побудували графік:

Графік

Ставлення рідних до захисту дітей

За даними таблиці 3.6. і графіку яскраво видно, що найактивнішою захисницею дитини є мати. На нашу думку, це є закономірним явищем, тому що мати значно чутливіша до своїх дітей. Менш чутливим є батько, але не набагато. Бабуся і сестра займають третю позицію – їм надали перевагу по 10% дітей. На четвертій позиції ( по 6,6% ) – дідусь, брат, тітка. 3,3% дітей відповіли, що їх ніхто не захищає.

Провівши дослідження, можна зробити висновок, що страхи у дітей є. З віком деякі з них зникають, але з початком нової діяльності з‘являються страхи, що з нею пов‘язані. Перед вихователями, вчителями стоїть завдання зменшити страх дітей, проводити корекційну роботу щодо їх усунення.

В якості вихідного положення на етапі експериментального дослідження вважаємо формування позитивних якостей емоційно-вольової сфери (впевненості, наполегливості, самостійності, рішучості тощо) як головне завдання корегуючого впливу на дітей, яким притаманне почуття страху. Формування передбачало не лише добір окресленого нами змісту і адекватних методів навчання, чітке їх прогнозування, а й створення відповідних організаційно–педагогічних умов для здійснення освітньо-виховної роботи з дітьми задля їх включення водночас з грою в різноманітні види діяльності: навчальну, трудову, самостійну, художню. Гра здебільшого спрямовувалась на формування особистості дитини настільки, наскільки її зміст сприяв розвитку уявлення, фантазії, творчого переосмислення пережитих вражень особистістю тощо. Творчість дітей в ігровій діяльності охоплювала виховні й пізнавальні компоненти. По цьому ми спиралися на висновки Б.Ломова (1981), який вважає, що за умови наявності перспективи соціальної динаміки можна розраховувати на формування суспільнозначущих властивостей. В інших випадках дитина відмежовується від тих чи інших стосунків. Діти, які були охоплені експериментальним дослідженням, характеризуються почуттям страху. Водночас вони перебували на тому етапі розвитку, коли домінуюче становище в їхньому житті ще посідала ігрова діяльність. Отож й середовищем їхніх природних взаємовідносин нами розглядалась гра. Ми виходили з того, що в процесі ігрової діяльності діти вчилися тому, що важко їм давалося в спеціально організованому навчанні. Гра викликала в них ті форми переживань та почуттів, які сприяли формуванню позитивних взаємин з однолітками та дорослими, посилюючи впевненість у собі, у власних можливостях. Загалом це стимулює адаптаційний процес. По цьому ми спиралися і на висновки Д.Ельконіна (1989), який визначав гру як форму відтворення ситуації. Також вчений вважав, що через відтворення відбувається знешкодження негативних емоцій. Адже практика нових реальних взаємовідносин, в які рольова гра ставить дитину з дорослими і з однолітками, співробітництво між ними загалом змінюють стосунки наказу