Тривога – це почуття небезпеки, стан неспокою, частіше тривога проявляється в оцінюванні якоїсь події, яку тяжко прогнозувати і яка може загрожувати неприємними наслідками. Тривога в більшій мірі притаманна людям з розвиненим почуттям особистої гідності, відповідальності, дуже чутливих до свого положення, і визнання серед оточуючих. В зв’язку з цим тривога виступає і як почуття, що пронизане переживанням відповідальності за життя (і благополуччя) як своє, так і близьких людей [17].

Якщо страх – афективне (емоційно загострене) відображення в свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя людини, то тривога – це емоційно загострене відчуття загрози, що має бути.

Тривога, на відміну від страху, - не завжди негативне почуття, вона може проявитися і в вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Почуття переживання в залежності від психічної структури особистості дитини, її життєвого досвіду, взаємовідносин з батьками і ровесниками може набувати значення як тривоги, так і страху. В свою чергу, страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній формі, якщо передчуття не пропорційне небезпеці і тривога приймає затяжний перебіг.

Страх буває реальний і уявний, гострий і хронічний. Реальний і гострий страх виражені ситуацією, а уявний і хронічний особливостями особистості. Страх і тривога, як відносно епізодичні реакції, мають свою аналогію в формі більш стійких психічних станів: страх – у вигляді боязкості, а тривога - у вигляді тривожності. Загальною основою всіх цих реакцій і станів є почуття переживання. Якщо страх і тривога скоріше ситуативно обумовлені психічні феномени, то боязкість і тривожність, навпаки особистісно-мотивовані і, відповідно більш стійкі [37].

Не дивлячись на те, що страх – це інтенсивно виражена емоція, слід розрізняти його звичайний природний, або віковий і патологічний рівні. Зазвичай страх короткочасний, і сам зникає з віком, не зачіпаючи глибоко ціннісні орієнтації людини, суттєво не впливаючи на його характер, поведінку і взаємовідношення з оточуючими людьми.

Більше того, деякі форми страху мають крайні драматичні форми вираження (жах, емоційний шок, потрясіння). Тобто повна відсутність контролю зі сторони свідомості. Психічні зміни під впливом страху призводять до розвитку соціально-психічної ілюзії, що не дивлячись на бажання бути разом з всіма і жити повноцінним, творчим активним і насиченим життям.

1.2. Вікова динаміка страхів

Якщо кількість всіх зафіксованих страхів дошкільників (зі списку у 29 страхів) поділити на число опитаних дітей (346 хлопчиків і 351 дівчинку), то отримаємо середній бал, або індекс страхів [17, 32]. У хлопчиків він дорівнює 8,2, а у дівчаток – 10,3. Це означає, що на одного хлопчика – дошкільника приходиться в середньому 8, а на одну дівчинку – 10 страхів. Ці побоювання носять віковий – психологічно мотивований характер і відрізняються від постійних або неврологічних страхів. Серед дошкільників індекс страхів у хлопчиків становить – 6,9, у дівчаток – 9,2. Тобто, в шкільному віці страхи виражені менше, ніж в дошкільному і це особливо помітно у хлопчиків. В дошкільному віці середній бал побоювань відображений у таблиці № 1, з якої видно, що менше всіх підлягають страхам хлопчики в чотири, а дівчата в три роки, тобто в молодшому дошкільному віці.

Таблиця № 1

Вікова динаміка страхів у дітей

Вік | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Хлопчики | 9,1 | 7,3 | 7,6 | 9,1 | 9,0

Дівчатка | 7 | 8,7 | 10,6 | 11,3 | 11,6

В старшому дошкільному віці кількість страхів у хлопчиків і особливо у дівчаток помітно зростає.

Однією з характерних особливостей старшого дошкільного віку є інтенсивний розвиток абстрактного мислення, здібності до спілкування, класифікації усвідомлення категорії часу і простору, пошук відповідей на запитання: “Звідки всі взялися”, “Навіщо живуть люди?”.

В цьому віці формується досвід міжособистісних відносин, що базується на вмінні дитини приймати і грати ролі, передбачати і планувати дії інших, розуміти їхні почуття і наміри. Відносини з людьми стають більш гнучкими, різносторонніми і в той же час цілеспрямованими. Формується система цінностей (ціннісних орієнтацій), почуття дому, роду. Розуміння значення сім’ї для продовження роду. До п’яти років хлопчики можуть заявляти матері про свої бажання одружитися на ній, коли виростуть, а дівчата – вийти заміж за батька. З трьох до восьми років “одружуються” або “виходять заміж” вже в основному за ровесників, показуючи це у грі. В цілому для дітей старшого дошкільного віку характерні спілкування і потреба у дружбі.

У 6-річних дітей вже розвинене розуміння, що крім хороших, добрих батьків є і погані. Погані це не тільки ті, що несправедливо відносяться до дитини, але і ті, які сваряться і не можуть знайти спільні мову між собою.

У 5-річному віці характерні нав’язливе повторення “некультурних” слів, у 6-річному віці – діти відчувають тривожність і сумнів по відношенню до свого майбутнього: “А може я не буду красивою ?..” В 7-річному – спостерігається підозрілість: “А ми не спізнилися ?..”, “А куди поїдемо ?..”, “А ти купиш ?..” Вікові прояви нав’язливості, тривожності і підозрілості самі проходять у дітей, якщо батьки життєрадісні, спокійні, впевнені у собі, а також якщо вони враховують індивідуальні і статеві особливості дитини. Як вже зазначалося, виключним авторитетом у старших дошкільників користуються батьки тієї ж статі, їх у всьому наслідують, в тому числі звички, манери поведінки і стиль взаємовідносин з батьками іншої статі, яких все-таки люблять. Таким чином встановлюється модель сімейних взаємовідносин. Треба помітити, що емоційно такі відносини з обома