У хлопчиків з неповних (наслідок розлучень) сімей побоювань більше, ніж при повній сім’ї. У дівчаток подібне побоювання відсутнє, так як мама і донька утворюють єдину напів діаду спілкування, що дозволяє дівчинці більш впевнено вести себе серед ровесників. В той же час неможливість рольової ідентифікації з батьком, який пішов з сім’ї, робить хлопчиків більш невпевненими у спілкуванні з ровесниками тієї ж статі, що позначається на збільшенні кількості страхів.

Парадоксальні на перший погляд дані, як зазначає Захаров А. вийшли при порівнянні кількості побоювань у дітей, які проживають в окремих і комунальних квартирах. Більше страхів виявилося у дітей, які мешкають в окремих квартирах. В комунальній квартирі, можливо, не завжди добре жилося батькам, але їх діти мали велику можливість спілкуватися з ровесниками, наповнюючи своє життя різноманітними враженнями і так необхідною їм емоційністю [17].

Незалежно від того, де проживали діти, вони більше лякалися, коли їх батьки сварилися між собою. В першу чергу це відноситься до дітей старшого дошкільного віку, оскільки вони ототожнювали себе до батька, переживали конфліктне відношення до нього зі сторони мами. Стурбованість, яка виникає в даному випадку, перероджується в страхи, оскільки діти були залишені можливості впливати на конфлікт батьків. Ще в більшій мірі, ніж хлопчики, емоційну чуйність до сімейного конфлікту знаходять дівчатка. При пияцтві батька кількість страхів знижується у дівчаток в 1,2, а у хлопчиків – у 4 рази. Можна навіть сказати, що у хлопчиків страхів у даному випадку немає. Зменшення кількості страхів у таких хлопчиків зумовлено головним чином наслідками органічного враження головного мозку внаслідок пияцтва батька. Кількість страхів у дітей з неврозами буде висока. У дівчаток, на відміну від хлопчиків страхів ще більше, ніж в нормі, що підкреслює невротичний характер їх появи.

Дуже часто батьки, не задумуючись, навіюють дітям страхи своїми ніколи не реалізованими погрозами, наприклад: “Забере тебе дядя в мішок”, “Якщо ти не будеш слухатися, зроблять укол”, “Поїду від тебе” і т.д. Схожий репертуар батьківських погроз викликає побоювання у дітей молодшого дошкільного віку, коли дитина боїться розлуки з мамою, вірить в реальність і в існування казкових героїв. В старших дошкільників в більшій мірі, ніж погрози, виникають страхи образи, підриваючи віру в себе, наприклад: “безголове”, “щоб ти провалився” і т.д. Останнє побажання як можна краще підходить до теми життя і смерті, викликаючи у дитини загострення своїх думок і страх перед їх реалізацією.

Ближче до семи, а особливо восьми років при більшій кількості нерозв’язаних страхів, які йдуть ще з раннього дитинства, можна вже говорити про розвиток тривожності, як визначений емоційний настрій з почуттям неспокою і боязкості зробити що-небудь не те, не так, запізнитися, дотримуватися загальноприйнятих норм. Все це вказує на вікову соціальну детермінацію страхів, виражені переживанням бути не тим, кого люблять і поважають. Тому-й страх бути “не тим”, найчастіше зустрічається не тільки у емоційно чутливих дітей з розвиненим почуттям власної гідності, але й у тих з них, хто внутрішньо орієнтований на соціальні норми і дотримується їх. Максимально вікового розвитку страх бути “не тим”, про кого гарно говорять, кого поважають, цінують і розуміють, досягається в молодшому шкільному віці. Іншими словами, це страх не відповідати соціальним вимогам найбільшого оточення і буде то школа, однолітки чи сім’я.

Конкретними формами страху “бути не тим” є страхи зробити не те, не так, неправильно, не так, як слід, як треба. Вони говорять про наростаючу соціальну активність, про почуття відповідальності, боргу, обов’язку, тобто про те, що об’єднано в понятті “совість”, як центральне психологічне утворення даного віку. Совість невіддільна від почуття провини як регулятора морально-етичних відносин у старшому дошкільному віці.

Страхи, про які вже згадувалося вище, “не встигну”, “запізнюся” – і буде відображенням гіпертрофованого почуття провини внаслідок можливого осуду дорослих, перш за все батьків.

Переживання за те, що дитина не відповідає потребам оточуючих, у школярів теж різновид почуття провини, але в більш ширшому соціальному контексті.

Якщо в дошкільному віці не буде сформоване уміння оцінювати свої вчинки з точки зору соціальних вимог, то в подальшому це буде дуже важко зробити тому, що упущено найбільше сприятливий час для формування соціального почуття відповідальності. Але не слід вважати, що страх невідповідності притаманний кожній дитині. Тут багато залежить від установок батьків та вихователів, їх морально-етичних і соціально-адаптованих якостей особистості. Можна знову ж таки “перегнути палицю” і зв’язати дітей такою кількістю правил і умов, заборон і погроз, що вони будуть боятися любого випадкового порушення поведінки, отримання не тієї оцінки і любої невдачі. Такі діти будуть знаходитися в стані постійного психічного напруження, скутості і нерідко нерішучості із-за того, що важко прийняти рішення самостійно [38].

Недостатньо розвинуте почуття відповідальності у дітей “безалаберних”, тих батьків, у яких “все добре” і “не має проблем”. Повна відсутність почуття відповідальності характерна для дітей батьків з хронічним алкоголізмом, які ведуть асоціальний спосіб життя. Тут не тільки генетично ослаблений інстинкт самозбереження, але і психологічно порушені соціально-правові норми життя в суспільстві.

Часто різновидністю страху “бути не тим” буде страх запізнитися в дитячий садок, школу. Тобто знову страх не встигнути, яскраво виражений у дівчаток, тому що вони раніше, ніж хлопчики засвоюють соціальні норми і