Деякі діти бояться зробити помилку, коли готують уроки або відповідають біля дошки, і тому що їх батьки педантично перевіряють кожну букву, кожне слово, і при цьому дуже драматично до всього відносяться: “Ах, ти зробив помилку!”, “Тобі поставлять двійку!”, “Тебе викинуть зі школи!”, “Ти не зможеш вчитися!” і т.д. Вони не б’ють дитину, тільки лякають. Але психологічно покарання все ж таки присутнє. Це і є психологічне биття.

Дитина починає боятися такого ставлення батьків і цей страх переходить на вихователя, вчителя, паралізує волю дитини у відповідальні моменти: коли викликають до дошки, коли треба писати контрольну, або відповідати з місця.

У ряді випадків страх перед освітніми закладами викликаний конфліктами з ровесниками. Особливо це характерне для емоційно-чутливих, які часто хворіють, і особливо для тих з них, хто перейшов в іншу дитячу установу, де вже відбувся “розподіл сил” в середині групи. Разом зі “шкільними” страхами для дітей цього віку характерні страхи стихій – природних катаклізмів: бурі, урагани, паводки, землетруси. Цей страх не випадковий, бо відбиває ще одну особливість, що притаманна цьому віку: тобто магічне мислення – здатність вірити в “роковий збіг обставин”, забобони. Тобто, для старших дошкільників характерні страхи, що не відповідають загальноприйнятим нормам і страхи смерті батьків на фоні формуючого почуття відповідальності, магічного настрою і вираженої в цьому віці навіюваності [40].

1.3. Психолого-педагогічна детермінованість страхів у дітей

Аналіз літератури свідчить, що страх, як інші негативні переживання (гнів, страждання) не є однозначно “шкідливим” для дитини. Страх, як будь-яке переживання є корисним, коли точно виконує свої функції, а потім зникає (Рогов І.О.). Дослідження дозволяють стверджувати, що позитивним може бути тільки короткоплинний вплив страху, коли страх переживається особою у формі емоцій, а не у формі почуття. Якщо страх переживався особистістю як почуття, то результатом є, як правило, негативний вплив на різні структурні компоненти особистості. Так, наявність у переживаннях особистості почуття страху знижує її самооцінку та рівень домагань, негативно впливає на ціннісні орієнтації, на формування уявлень, переконань, звичок, тобто в цілому негативно впливає на формування спрямованості особистості [68].

Найчастіше переживання почуття страху дитиною справляє астенічний вплив на всі види активності, властиві особистості (на спілкування, гру, навчання, працю), що може проявлятися, як у гальмуванні цих видів активності, так і у занадто сильному збудженні, що викривляє активність в цілому. Страх гальмує розвиток усіх психічних процесів особистості, і в тому числі, пізнавальних. Довготривале і часте переживання почуття страху негативно впливає на індивідуально-типологічні особистості. Найбільш явним є його вплив на формування рис та інтеграцію характеру. Не випадково у словнику української мови є слова, що означають негативні риси характеру і якості особистості, пов’язані з переживанням страху: боягуз, боягузик, боягузка, боязкий, лякливий, страшливий; та боязкість як якість особистості. Існує і низка детермінант страхів у дошкільників. Так вчинили названі детермінанти страхів, які, на наш погляд, пов’язуються з негативними проявами спілкування, такими, як переживання дорослих на адресу дитини над похвалою, висміювання недоліків та насмішки рідних, амбівалентне ставлення батьків до дитини, дидаскалогінії, фізичні покарання, залякування, приниження почуття власної гідності дитини у словесних покараннях, примушення їсти, чи виконувати гігієнічні вимоги, алкоголізм чи пияцтво обох чи одного з батьків, насилля як норма спілкування серед членів родини, тривожність батьків, гіперпротекція, дефіцит спілкування з батьками (Богданов А.А., Буянов М.І, Бютнер К., Захаров О.І., Кегинбел Р., Купер В., Леві В., Медведєва І., Петруньок В.П., Платонов Н.К., Спок Б., Таран Л.Н., Хорні К.).

Інші детермінанти страхів, названі психологами, можна об’єднати навколо явища фрустрації провідних соціальних потреб дитини, а саме: життя вдома як на ворожій території, відчай дитини, розлука чи дефіцит спілкування з батьками, депривація потреби дитини у розумінні, прихильності та безумовній любові [Адлер А., Боулбі Дж.]. Також називають детермінанти, що можна об’єднати навколо індивідуального власного досвіду дитини, а саме: травма при народженні, перегляд фільмів жахів, зустріч з реальною небезпекою під час природних чи соціальних катаклізмів [48].

“Дослідження дозволяє стверджувати, що доцільно розділити детермінанти страхів за рівнями соціалізації дитини. З тридцяти детермінант страхів у дошкільників, проаналізованих у тексті роботи, двадцять знаходяться на першому рівні соціалізації дитини у її мікросередовищі, у родині. Тринадцять – на другому рівні соціалізації дитини, у дитячому садку, тобто в першому макросередовищі. Лише шість – на третьому рівні соціалізації, в другому макросередовищі та мізосередовищі дитини. Тому діагностику, психокорекцію і психопрофілактику страхів у дошкільників потрібно виконувати, грунтуючись на детермінантах і обстежуючи дитину на першому та другому рівні соціалізації, тобто у дитячому садку та сім’ї” [40].

Дослідження показує, що кожна детермінанта страху містить у собі певний психологічний компонент. В залежності від змісту психологічного компонента можна виділити кілька блоків страхів: перший блок – це побоювання,