25 лютого 2009 р. у приміщенні Сумського прес-клубу відбулася прес-конференція по проекту «Громада та влада: зупинимо насильство разом», під час якої обговорювався реальний стан Сумського регіону у сфері порушення прав людини через насильство в сім’ях та шляхи, що пропонує громадськість по сприянню реалізації Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» [http://www.civicua.org/news/].

3.3. Шляхи запобігання дитячим психологічним травмам

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Е. Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя пре-красне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важли-во знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсер-джена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю те-бе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велоси-педі!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зро-стом та вагою – дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можли-во, на все життя.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини? Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Приниження - постійне джерело психологічних травм [Шевелєва Т., 2009, 12]. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко прони-кають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спо-чатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, по-тім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачи-мо себе.

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вва-жають, що суворе виховання підготує дитину до суворого жит-тя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.

На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто-сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від пси-хологічних травм?

У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку мо-торних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникну-ти нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

Серед різних видів психологічного травмування спеціалі-сти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Во-ни сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.

Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втек-ти куди-небудь.

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супрово-джується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негатив-но, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі мо-жуть відображатися у таких діях: словесні образи та принижен-ня; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; поту-рання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли пуб-лічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші непри-ємності. А, виявляється, значно краще переживати прикро-щі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтри-мувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини.

В Україні ситуація не найкраща — за 2006 рік, за даними Міністерства внутрішніх справ, від різноманітних протиправних дій дорослих постраждало сім тисяч дітей — удвічі більше, ніж позаминулого [Сафонова Т., 2007, 18]. Звичайно, найбільше страждають від домашньої тиранії дітки у віці до 10 років. Причому кожен третій із них не вчився у школі — чи то батьки не пускали, примушуючи просити милостиню, чи то дітлахам просто ні в чому відвідувати заняття. Щорічно в Україні порушується близько 300 кримінальних справ, підґрунтям до появи яких стало власне насильство над дітьми з боку родичів — не лише батьків, а і братів, сестер, бабусь і дідусів [Осипова Н., 2000, 182]. До того ж, українських правоохоронців зараз надто турбує тенденція до різкого збільшення злочинів проти дітей, зокрема дуже маленьких — до одного-двох років.

Проблема насильства щодо дітей ускладнюється соціально-економічною нестабільністю у суспільстві: у нашій країні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де дорослі постійно