Проблема жорстокості та насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов'язано із багатьма соціально-економічними та психологічними чинниками, серед яких слід відзначити: збільшення кількості неповних сімей в результаті розлучень та виїзду батьків за кордон, відвертої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на відео- та телеекранах, масове відкриття комп'ютерних та ігрових залів, де підлітки можуть «втекти», «відірватися» від реальності та відчути себе героями -"вбивцями", тощо.

Серед важливих психологічних чинників варто зазначити особливості підліткового віку (це критичний період в житті людини, коли відбуваються значні зміни на фізичному та психологічному рівнях, формуються життєві цінності, виникає потреба у самоствердженні серед однолітків; це час суперечностей, коли з одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійними, а з іншого — потребують розуміння і підтримки з боку дорослого). Виникає нове відчуття дорослості — перехід від дитячих форм поведінки до дорослого бажання проявити себе, інколи за будь-яку ціну. Часто таке визнання дорослості у підлітка набуває форм самоствердження за рахунок кривдження інших. Такий шлях самоствердження досить часто не усвідомлюється старшокласниками і є «копіюванням» та відображенням дій дорослих.

Педагогічні шляхи щодо вирішення цієї проблеми обговорювались 10.11.2006 р. на Всеукраїнській нараді заступників начальників управлінь освіти і науки з питань виховної роботи обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, заступника Міністра освіти і науки АР Крим, а також це питання розглядалось під час проведення наради — зустрічі представників Асоціації батьківської громадськості та Всеукраїнської Ради старшокласників з керівництвом Міністерства 24 листопада цього року.

Шість випускників Чернівецької школи-комплексу N 27 відзняли восьмихвилинний відеофільм «Лох — это судьба». На відео зафіксовано сцени побиття ними своїх однокласників та молодших дітей, викручування рук, знущання, використання окремих «прийомів» армійської дідівщини, голову однієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету; на одному хлопцеві імітували статевий акт. Сцени знущання були відзняті в навчальних класах, спортзалі, буфеті, коридорах, біля центрального входу в школу. Фільм з'явився на одному із сайтів мережі Інтернет.

Диск з фільмом потрапив до старшого помічника прокурора Чернівецької області з питань захисту прав дітей (анонімно), про що вона 23 серпня 2006 року повідомила управлінню освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації. Було порушено дві кримінальні справи: одну — за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України — хуліганство, скоєне групою осіб; іншу — за статтею 300 Кримінального кодексу України — ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.

Правоохоронними органами перевіряються педагогічні працівники школи-комплексу N 27 на предмет неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, оскільки встановлено, що про цей випадок їм стало відомо ще у червні 2006 року, однак він замовчувався.

У кінці серпня — на початку вересня 2006 року сцени із фільму та коментарі до нього були оприлюднені на каналах місцевого телебачення, а згодом і Всеукраїнських. Це сколихнуло громадськість краю і держави, знайшло глибокий осуд та занепокоєність суспільства в духовному і моральному падінні молодого покоління та їхніх наставників.

Продемонстрований фільм свідчить про факти жорстокості і насильства, які мають місце у школах м. Чернівців. Психологічний аналіз дає право визнати, що фільм актуалізував проблеми учнівських взаємостосунків.

Факти жорстокості, насильства в ньому очевидні. Якщо припустити, що діти грали свої ролі (чомусь такої думки притримуються окремі вчителі), то «жертви» все одно не мали вибору, тобто вони не могли відмовити групі лідерів, хоча й не бажали грати свої ролі, а це — вже примус, насильство.

Також фільм відобразив пріоритети, які сформувалися у підлітків цього навчального закладу. Фільм впливає на свідомість, формування ціннісних орієнтацій у середовищі підлітків і популяризує та насаджує асоціальний стереотип поведінки.

Школа-комплекс N 27 м. Чернівців має такий соціальний паспорт: із 1271 дитини 18 (1,4%) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, 22 (1,7%) дитини-напівсироти, 41 (3,2%) — батьки яких виїхали за кордон (по області 13%; 15 тис.), 34 (2,6%) — із багатодітних сімей, 11 (0,9%) — діти-інваліди, 7 (0,5%) — із неблагополучних сімей, 27 (2,1%) — схильних до правопорушень, стоять на шкільному обліку.

Шість «героїв» фільму закінчили школу на достатньому і високому рівнях і навчаються у вищих начальних закладах IV рівня акредитації (5 — на економічних і комп'ютерних технологій спеціальностях, 1 — на педагогічній); четверо з них із благополучних сімей, їхні батьки мають вищу освіту і займаються підприємницькою діяльністю; двоє — із неповних сімей, де вихованням займаються мами; один — із малозабезпеченої сім'ї (одна мати з вищою освітою, інша — має загальну середню освіту); один учень із цих сімей — член Чернівецької обласної збірної команди з футболу; один переможець III-го етапу олімпіади з інформатики — з повної сім'ї. Всім цим учням була дана позитивна характеристика педагогічними працівниками закладу. Педагоги школи публічно не осудили вчинок випускників школи і не визнали своїх помилок у вихованні учнів, навпаки провину за те, що трапилось, перекладали на державу, батьків тощо, тільки не на себе. А такі висловлювання вчителів, як «хлопці хотіли прикольнутися», «головою в унітаз — це сміх» — не піддаються ніякій критиці.

Не знайшов свого місця в той час і громадський осуд цього факту на рівні загальношкільного і класних батьківських комітетів, ради навчального закладу, педагогічної ради школи, учнівського самоврядування.

У закладі був відсутній елементарний щоденний контроль змісту зайнятості учасників навчально-виховного процесу, зокрема впродовж уроків, перерв між