До першого типу (активно-позитивні) належить 14,5% підлітків. Це просоціально налаштовані учні, які є принциповими противниками насильства. Другий тип (26,1%) – пасивно-позитивні – відрізняються своєю байдужістю до поведінки однолітків і є потенційно спроможними скоїти насильницькі дії. Значна кількість підлітків – 31,2% відноситься до третього типу – ситуативно-нестійких. Вони, зазвичай, періодично скоюють насильницькі дії, потрапивши у відповідні ситуації. Четвертий тип – пасивно-негативні (таких 23,0%) часто скоюють насильницькі дії, проявляючи частіше психічну, ніж фізичну агресію. П’ятий тип – активно-негативний. Їхня кількість незначна – на 770 учнів таких виявилось 5,2%. Однак вони небезпечні для шкільного колективу. Вони, як правило, проявляють фізичну агресію, влаштовують бійки, їхні дії зловмисні.

Аналіз В. Ролінським даних про факти жорстоких дій або знущання щодо підлітків з боку навколишніх засвідчив, що найбільше підлітки піддавались жорстоким діям з боку ватажків та членів дитячих груп (серед них хлопці – 56%, дівчата – 53%); старших братів або сестер (відповідно 42 і 39 відсотків); батьків або вітчимів (34 і 28 відсотків); незнайомих дорослих (38 і 42 відсотки); учнів старших класів школи (26 і 17 відсотків); вчителів (23 і 16 відсотків). Найменше страждають підлітки від працівників міліції (хлопці – 11%, дівчата – 7%); однокласників (відповідно 16 і 12 відсотків). Зокрема, фізичному насильству (побиття дитини, смикання за волосся, щипання, по дряпання, штовхання, ляпаси) піддаються з боку батьків, рідних – 81%, 12% – з боку вчителів, 73% – з боку шкільного оточення і 62% з боку “вулиці”.

Підлітки страждають від психічного (емоційного) насильства (залякування, погрози, постійна критика, образи, глузування, нехтування проблемами дитини). Зокрема, з боку батьків, рідних – 89%; вчителів – 83%; шкільного оточення – 68%; “вулиці” – 71%. [Ролінський В., 2003, с. ].

Часто насильство виявляється як комбінація фізич-ної, сексуальної та/або емоційної образи.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясу-вати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, за-грожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спро-бі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли ди-тина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати про-дукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям; вбивство, спроба вбивства, побиття, знущання, нанесення фізичних ушкоджень, штовхани, опіки, шпурляння різними предметами [Галюкова М., 2006, 41].

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сек-суальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; зму-шують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна тре-тина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа і психологічне насильство: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висмію-ють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють; позбавлення свободи чи утримання під наглядом мимо волі дитини, постійне висліджування, погрози, залякування, шантаж, постійний контроль життя і спілкування з оточуючими, ізоля-ція, заборона на спілкування (навіть з рідними) [Голубева Н., 2000, 76]. Поведінка, яка призводить до емоційного розладу, що вклю-чає залякування, погрози чи емоційний шантаж, у тому числі навіювання почуття страху за власну безпеку, за здоров'я дітей чи близьких, погрози стосовно права опіки над дітьми, а також агресивна поведінка, ігри з ножами, пістолетом чи рушницею.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати гро-шей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку же-ртви та витрата їх на себе; використання правової системи про-ти жертви).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є по-штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей. Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

1.3. Соціальні наслідки насильства

Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть, існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство - це не тільки соціальне явище, але етимологія його мультифакторальна і тісно пов'язана з природою людини. Нещодавно ученими доведено прямий зв’язок між насильством над дітьми і самогубством. Як виявилося в результаті численних досліджень, у людей, які в дидитнстві зазнали жорстокого поводження, на яких “зганяли злість” батьки, у зрілому віці спостерігаються відхилення у роботі головного мозку. Зміни ці аналогічні змінам у мозку самогубців, людей із хронічною депресією. Самі по собі ці зміни нешкідливі, однак люди з такими ж відхиленнями часто вдаються до самогубства, впадають у депресію. Тому в дітей, що зазнали насильства, значно вищий ризик накласти на себе руки, ніж у їхніх ровесників із сімей благополучних [23.04.2009, ]. Більше того, психолог Н. Долгополов зазначає, що навіть образливі слова, недооцінка дитини батьками формує певні принципи поведінки в дітей, “запрограмовує” їх на невдачі в житті [13.05.2009. Если ребенку…].

Основними формами жорстокого поводження з дітьми є: