фізичне, сексуальне, емоційне (психологічне) насильство і нехтування основними потребами дитини.
Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику, як кількість відібраних протягом року у батьків, які були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася за 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що відбираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає| як число дітей, що піддалися жорстокому поводженню, так і випадки нехтування основними потребами дітей. Неухильно росте число "соціальних сиріт" - дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 1992 р. їх було враховано 428,4 тис., то в 2000 р. офіційні дані дають 662,5 тисячі.
Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність нехтування потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 7 до 15 років смерть від неприродних причин стійко посідає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку.
У процесі і після насильства у дитини| розвивається первинна реакція на травму – хворобливі фізичні і емоційні явища, які залежно від характеру і тривалості дії, віку дитини, її індивідуальних особливостей можуть мати різний ступінь вираженості і спектри проявів.
Це можуть бути:
-
посттравматичні стресові розлади;
-
фізичні прояви|;
-
емоційні реакції;
-
когнітивні розлади.
Далі наступає стадія адаптації, під час якої дитина починає розвивати навики, що допомагають ій впоратися з тим, що трапилося. Вона вибирає такі прийоми, такі форми поведінки, які допомагають їй забезпечити безпеку і зменшити фізичний і психологічний біль. Найбільш поширеним видом є витіснення або забування. Тобто дитина прагне не думати про ті епізоди, які заподіюють йому такі хворобливі страждання, примушують переживати знову, принижують її гідність [Ковальчук М., 2007, 16].
Щоб "забути" події, які, здається, забути неможливо, щоб припинити згадувати про них, дитина витрачає значну психічну енергію, яка в нормальних умовах використовується на оволодіння навиками|, знаннями, властивими даному віку дитини|. От чому важливо визначити контекст травми, що відбулася, або насильства, тобто вік дитини і стадію її розвитку.
Віддалені наслідки перенесеного насильства є інтеграційним процесом, який складається з особливостей 1 і 2 стадій – первинної реакції і стадії адаптації, особових особливостей дитини, а також велике значення має реакція дорослих на насильство, що розкрилося, чи отримала дитина яку-небудь допомогу і підтримку. Віддалені наслідки перенесеної травми можуть виявитися, коли дитина стає дорослою і обзаводиться сім'єю. Як батьки вони можуть нехтувати основними потребами і інтересами дітей, проявляти емоційну| холодність, бути нездібними захистити власних дітей від насильства або, навпаки, встановлювати над ними гіперопіку [Сафонова Т., 2007, С. ].
Тому необхідно пам'ятати, що всі наслідки або симптоми, виниклі в результаті дії травмуючих подій, впливають один на одного і зазнають динамічні зміни.
Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безлад-дя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійнос-ті або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; са-мозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; нар-котичну/алкогольну залежність; жагу помсти.
Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчува-ють постійний психологічний дискомфорт, для них це справж-ня трагедія.
Існує ряд спільних ознак, що характеризують пережи-вання та поведінку більшості таких дітей.
Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, пере-живають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може зна-ти, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскі-льки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по-ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
Нездатність виразити почуття вербальне. Спостеріга-ючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство – це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої кон-флікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.
Прояви насильства у поведінці підлітків мають вікові, гендерні й індивідуальні особливості. Це спричинено труднощами і складнощами розвитку підлітка: його надмірною збудливістю, потребами у стихійно-груповому спілкуванні, критичному осмисленні себе і навколишніх, прагненні до протесту, особливістю природи підліткової агресивності (фізичної, вербальної, непрямої, негативізму), гендерними відмінностями та ін.
Соціально-педагогічні наслідки насильства дуже негативні: розвиваються страхи, знижується самооцінка, самоповага, почуття меншовартості тощо. До того ж, третина підлітків, які зазнали тих чи інших форм насильства, самі згодом проявляють його щодо однолітків чи менших за віком. Для з’ясування кількісних та якісних показників насильства були визначені ступені його прояву, тобто інтенсивності. Зокрема, високий ступінь прояву – виявляється постійно, майже щодня; вище середнього – дуже часто, декілька разів на тиждень; середній – часто, щотижня; нижче середнього – зрідка, щомісяця; низький – проявляється дуже рідко, декілька разів на рік.
Отже, соціально-педагогічні наслідки насильства дуже негативні. Тому соціальним педагогом повинна проводитися робота з профілактики насильства, роз’яснення дітям їхніх прав.
Висновки з першого розділу
Отже, соціокультурними детермінантами насильства щодо підлітків є нерозуміння суспільством насильства як соціальної проблеми; неефективна превентивна політика держави; відсутність у суспільній свідомості чіткої оцінки фізичних покарань, психічних образ; демонстрація насильства через засоби масової інформації; недосконале законодавство.
Зазвичай насильство над дітьми класифікують за такими ознаками:
-
у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);
-
за часом: те, що