Отже, в основі психологічного розуміння соціалізації особистості (в т.ч. молодшого школяра) лежить характеристика соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин. Щодо статевої соціалізації, то йдеться про входження у суспільство і активну взаємодію із соціумом чоловіків і жінок. Цей процес розпочинається ще у дитинстві і передбачає підготовку включення хлопчиків та дівчаток у соціальне життя шляхом активного засвоєння його норм, цінностей, установок, ролей та ідеалів.

Відходячи із тлумачення статевої соціалізації як результату засвоєння людиною умов соціального життя та активного відтворення нею соціального досвіду, Л.Е.Орбан-Лембрик пропонує розглядати її як типовий та одиничний процеси. Перший визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних та інших відмінностей, пов'язаний із формуванням типових для певної спільноти стереотипів поведінки. Другий як одиничний процес передбачає індивідуалізацію особистості у контексті вироблення нею власної чоловічої чи жіночої лінії поведінки, набуття особистого життєвого досвіду.[20 134-143]. Загалом фактори статевої соціалізації особистості поділяються на 3 групи: мікрофактори, мезофактори та макрофактори. До основних позасімейних агентів (факторів), в т.ч. інститутів статевої соціалізації особистості у цій структурі, належать насамперед школа, товариства однолітків, засоби масової комунікації, реклама, "значущі інші" (сусіди, учителі, друзі, кумири), етнос, регіональні умови, країна, держава, культура тощо (Див. додаток А). Соціалізація кожної особистості (в т.ч. молодшого школяра) здійснюється за допомогою механізмів соціалізації та з використанням адекватних засобів (Див. додаток Б).

Зокрема, гендер - поняття, яке використовується в соціальних науках для відображення соціокультурного аспекту статевої приналежності людини; насамперед це - соціальна організація статевих відмінностей та культурологічна характеристика поведінки відповідно до статі. В англійській мові поняття гендер має два тлумачення: секс (sех) - "стать" гендер - "соціостать". Секс і гендер знаходяться на різних полюсах в житті людини. Стать є стартовою позицією, з нею людина народжується, вона детермінована біологічними факторами: гормональним статусом, особливостями перебігу біохімічних процесів, генетичними відмінностями, анатомією. Гендер - конструкція іншого полюсу. Це своєрідний підсумок соціалізації людини в суспільстві у відповідності з її статевою приналежністю [45, 166].

Як відомо, складові культури – це цінності, моральні норми, звичаї. закони поведінки, що поділяються засвоюються людиною і передаються з покоління в покоління за допомогою механізму соціалізації мови чи іншого засобу комунікації. Тому вчені (Ш. Берн [40], І. Кон [55, 57], та ін.) вважають кросс-культурні дослідження статі важливими саме тому, що на межі міжкультурних відмінностей з'ясовується, які риси гендера складають його біологічну характеристику, а які - культурну. Іншими словами, якщо конкретна гендерна відмінність спостерігається в культурах, які сильно відрізняються в інших аспектах, можна припустити, що у цієї відмінності є й біологічна основа, а тому вона має універсальну сутність.

Отже, гендер (як і стать) має й біологічне коріння. Хоча прихильники соціального конструктивізму (А. Фіске, Н. Брем, З. Кассін та ін.) наполягають на тому, що культурні фактори впливають навіть на інтерпретацію фактів біології. Наприклад, з часів античності і до кінця VII століття культурна модель була одностатевою і єдиною статтю вважалась чоловіча, одна з форм якої мала жіночі, а друга - чоловічі анатомічні статеві органи. Тобто, "обидві" були лише двома різними формами чоловічої статі, але одна із них визнавалася більш розвиненою. Однак упродовж XVII століття утверджується погляд про наявність більш чіткої диференціації чоловіків і жінок як представників двох різних статей [55. 75].

Більшість людей анатомічно відповідають чоловічій чи жіночій статі, однак картина ускладнюється при спробі вивчити їх сприйняття себе як чоловіків і жінок або як носіїв ознак маскулінності чи фемінності. Людські істоти володіють чітким внутрішнім відчуттям своєї приналежності до чоловічої чи жіночої статі або посідають проміжну кросс-гендерну позицію. Гендерна ідентичність - це часткове, внутрішнє сприйняття своєї статі, суб'єктивне осмислення переживання статевої ролі, своєрідна єдність статевого самоусвідомлення та поведінки". Водночас люди демонструють навколишнім, наскільки вони по відношенню до суспільства посідають чоловічу, жіночу чи кросс-гендерну позицію (своїми висловлюваннями на цю тему, прагненнями до сексуальної привабливості, поведінки тощо). У енциклопедичному словнику зазначається, що статева роль - це публічний вияв людиною ототожнення зі статтю, статевої ідентичності. Поведінка, яка реалізує ці нормативні очікування або орієнтована на них, називається статево-рольовою [74. 223].

Таким чином, параметри, за якими люди оцінюють і сприймають свою гендерну роль, частково є фізичними, а частково – соціокультурними. Маскулінні і фемінні елементи наявні в кожній людині, навіть якщо її домінуюча ідентичність більш схильна до того чи іншого типу. Тому відмінності в поведінці між чоловіками і жінками носять здебільшого кількісний характер.

Науковий доробок, присвячений дослідженням гендера (Див.: [40]; [4]; [6]; [16]; [11]), наштовхує на думку про те, що існує чотири аспекти гендерної етики (універсальні аспекти суспільства), в яких збігаються різноманітні за іншими показниками культури:

1)

2)

3)

4) менша влада і більш низький статус жінки [40, 240].

Історично склалося так, що майже в кожній культурі жінки і чоловіки виконували різну роботу, в цілому світі робочі місця поділені за статевою ознакою. Риси характеру, які суспільство традиційно приписує чоловікам, вважаються більш цінними, ніж стереотипні жіночі якості. В зв'язку з цим певна частина жінок навіть почувають