містить певну долю істини, але не охоплює всю складність даного процесу.
Висновки з першого розділу
На основі теоретичного аналізу проблеми нашого дослідження можна зробити такі висновки:
-
жіночі та чоловічі ролі залежать від багатьох соціально-культурних умов і змінюються від культури до культури;
-
уявлення про мужність-жіночність є неоднаковим для різних епох, в різних економічних і соціальних умовах, національних прошарках населення, культурних традиціях;
-
кордони між сімейними, соціальними і громадськими ролями статей постійно змінюються, що накладає відбиток на уявлення про „я – концепцію” і „я – образи” чоловіка та жінки;
- формуюча сила культурних сподівань та очікувань проявляється в уявленнях про те, як повинні поводитися чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка;
- в процесі статевої соціалізації дитини і засвоєння нею гендерних ролей формується індивідуальний статево-рольовий тип поведінки;
- психологічна стать дитини активно формується в дитинстві, збагачується й ускладнюється на кожному етапі психосексуального розвитку і завершується цей процес в основному у юнацькому віці;
- у молодшому шкільному віці формується статево-рольові орієнтації, гендерні установки щодо орієнтації на маскулінні, фемінні та андрогінні цінності, але статево-рольовий тип поведінки залишається ще незавершеним.
Розділ 2. Особливості формування гендерних установок у молодшому шкільному віці
2.1. Відмінності у засвоєнні гендерних установок хлопчиками та дівчатками 6 – 10 р.р. у контексті впливу ціннісних пріоритетів сім’ї
Психологічно стать не виникає одномоментно, а складається в процесі становлення особистості дитини, формування самосвідомості, образу самого себе. На усвідомлення своєї статі впливають як біологічні, так і соціальні чинники. Онтогенез людини розкривається як послідовна зміна вікових періодів, однією з характеристик якої є своєрідний статевий метаморфоз: поступове розгортання і посилення статевого диморфізму в період росту і дозрівання, потім його стабілізація, за якою визначається статево зрілість, потім послаблення і згасання статевого диморфізму у процесі старіння.
Перші уявлення про мужність та жіночність, статеві відмінності, несхожі ролі, що їх виконують батько і мати, виникають у дитини під час спілкування з батьками, в процесі життєдіяльності сім’ї . Все, що відбувається в сім’ї справляє істотний вплив на ранню статеву соціалізацію дітей. Ставлення до статі дитини з боку батьків уже з самого її народження створює ніби особливий світ, сприйнятливіший для розвитку за жіночим або чоловічим типом.
Ранній період життя дитини тісно пов’язаний з матір’ю. Саме від неї немовля одержує їжу, тепло, підтримку. Відразу після народження дитина реагує насамперед на присутність матері. З часом вона „відривається” від неї і „переходить” до батька. І хоч дитина тягнеться насамперед до матері, вона водночас шукає присутності батька. Дитина легше залишає матір, якщо впевнена в її прихильності. Саме почуття безпеки у присутності матері додає їй відваги у спілкуванні з батьком. Процес „відриву” від матері і переходу до батька стосується однаковою мірою і дівчаток, і хлопчиків.
„Відрив” хлопчика від матері і перехід його до батька має принципове значення для розвитку його чоловічості. Адже батько є для сина основним взірцем статевої ідентифікації, тому його присутність для хлопчика надзвичайно важлива. Про те, і дівчинки контракт із батьком має неменше значення, оскільки позитивне ставлення до чоловіків у дорослому житті жінки розпочинається саме із позитивного ставлення до батька [31, 11].
Щодо ролі батька, то він повинен постійно наголошувати на своєму позитивному ставленні до дитини. Відчуваючи доброзичливість батька, дитина легше відривається від матері і переходить до нього. Тепло і доброзичливість як матері, так і батька є міцною основою для ставлення статевої ідентифікації. Позитивне ставлення дитини до своєї сталевості розвивається лише тоді коли вона відчуває однакову безпеку і в материнських, і в батьківських обіймах.
Відсутність батька може спричинити значні труднощі у статевому розвитку дитини, яка в цьому випадку не має до кого перейти. Холодна, а тим більше агресивна позиція батька є причиною того, що дитина боїться відірватися від матері і зблизитися з ним. Відсутність батька або така його поведінка, що викликає лише страх, завдає шкоди статевій ідентифікації як хлопчика так і дівчинки. У хлопчика розвивається негативне ставлення до своєї статі, страх бути чоловіком, у дівчинки – страх перед чоловіками.
Перехід дитини від матері до батька відбувається просто і природно лише тоді, коли між батьками є злагода, гармонія і любов. Тоді батьківську і материнську любов вона сприймає не окремо, а як єдине ціле, що походить з одного джерела. Їхнє взаємне кохання для дитини єдиною любов’ю, що живить її. Дитині важко відірватися від матері не лише тоді, коли батько поводиться неправильно. Мати своєю неадекватною позицією може також ускладнити цей процес. Цьому перешкоджає насамперед власницька материнська любов. Егоїстична мати, котра прагне дитини виключно для себе, усіма силами намагається перешкодити дитині відійти від неї.
Переважно такими є жінки, які не відчувають міцної та стабільної емоційної опори у своєму чоловікові і прагнуть знайти її в дитині. Жінка із схильністю до емоційної ненаситності після народження першої дитини наражається на небезпеку, що коло її інтересів замкнеться на цій дитині. Нажаль, часті випадки, коли жінка, особливо на початку материнства, мало цікавиться чоловіком, а всю увагу віддає дитині. Така „любов” має відбиток страху, а дитину мати сприймає як свою власність. Не усвідомлюючи свого егоїзму, жінка наслідує створений нею самою образ ідеальної матері, котра все віддає дитині. Але жінка в родині є насамперед не матір’ю, а дружиною. Лише будучи доброю дружиною вона може стати доброю матір’ю. Для того, щоб стати міцною емоційною підтримкою для своєї дитини,