Статевотипізовані установки, що домінують у сучасному українському соціумі, теж орієнтовані на традиційній розподіл статевих ролей. На побутовому рівні цей традиційний розподіл виглядає досить невинним. Так, у пісні "Скажи, за що ти нас покинув?" жінка у розпачі благає: "Не залишай мене, коханий!". Отже, тільки чоловік, на думку автора, може принести справжнє щастя жінці. Проте в часи трансформації статево-рольових установок чи варто поширювати таку установку, що зводить позицію жінки до пасивного очікування долі, яка може усміхнутися тільки в образі чоловіка? Прийняти позицію в підпорядкуванні свого Я іншій статі означає породити пасивно-залежну особистість, нездатну до самоствердження в будь-якій сфері людського існування.

Статеві стереотипи - важливий соціально-психологічний механізм, що створює установку на те, якими мають бути чоловіки і жінки, - це усталені, стійкі форми сприйняття й оцінки особистісних якостей та поведінки чоловіків і жінок. Загалом зміст стериотипізованих уявлень про чоловіків та жінок у тому чи іншому суспільстві певною мірою відбиває його психологію. Статеві стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти - особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими, типові для статі види діяльності, статевоспіввідносні професії та соціальні ролі, а також оцінку зовнішніх даних. Статеві стереотипи є своєрідною вказівкою обом статям на їхнє призначення у суспільстві. Замислимося, чому так мало змінюються стереотипні уявлення про чоловіків та жінок не тільки протягом людського життя, а й кількох поколінь. З одного боку, саме ця стійкість, неприйнятість корекції полегшує процес ідентифікації зі статевими ролями, дає відчуття причетності до певної статевої категорії, починаючи з дитинства. З іншого люди сліпо слідують цим приписам та шаблонам попри те, що їх ігнорування могло б змінити їхнє життя на краще. Адже основу статевих стереотипів становлять нічим невмотивовані упередження, перебільшення та неадекватні очікування, які базуються на спрощеному розумінні соціальних явищ, на уявній очевидності певних норм поведінки.

Прийняті у суспільстві гендерні норми і стереотипи певною мірою визначають психологічні якості, обирання видів діяльності, професії людьми (заохочуючи одні і негативно оцінюючи інші) залежно від статевої приналежності індивіда. За гендерним підходом, бути чоловіком або жінкою означає не стільки володіння певними природними якостями, скільки виконання тієї чи іншої гендерної ролі. А відтак поняття „фемінність” і „маскулінність” вживаються у гендерних дослідженнях насамперед для позначення культурно-символічного змісту „жіночого” і „чоловічого”, а поняття „стать” – як комплекс біологічних характеристик, за якими людство поділяється на чоловіків та жінок.

Вагомий науковий доробок в царині кросс-культурних досліджень відмінностей психологічних рис чоловіків і жінок запропонований зарубіжними психологами Д. Вільямсом і Д. Бест в їхній праці "Вимірювання стереотипів, пов'язаних з статтю: дослідження тридцятьох народів" [40, 244]. Вони виявили таку закономірність: в країнах, де інтенсивно розвивається економіка і збільшується кількість працюючих жінок , гендерно-рольова ідеологія стає більш ліберальною.

Таким чином, гендерні стереотипи виникають на основі гендерних ролей, виступають як норми для жінок і чоловіків і є моделями для гендерно-рольової соціалізації.

Проблематику гендерних відмінностей досліджувала також науковець Е. Іглі [63, 175], яка у своїй монографії "Міжстатеві відмінності в соціальній поведінці" запропонувала теорію, що описує механізм взаємодії культури і біології у їх виникненні (Див.: рис.1.1).

Рис. 1.1. Соціально-рольова теорія гендерних відмінностей в соціальній поведінці.

Різні впливи, в тому числі дитячий досвід і біологічні фактори, наштовхують дітей як майбутніх чоловіків і жінок на вибір різних ролей. Власне, очікування, навички і переконання, пов'язані з цими різними ролями, і впливають на їхню подальшу поведінку як чоловіків і жінок.

В цілому світі люди зважають один на одного для задоволення фізичних і соціальних потреб, а також для того, щоб отримати інформацію, необхідну для розуміння соціуму. А тому не дивно, що як тільки діти усвідомлюють (адекватно віку) важливість і сутність гендера в їх культурі, то відповідно моделюють і свою статево-рольову поведінку. До речі, в багатьох культурах і нині дотримуються обряду ініціації дітей і підлітків, що підкреслює глибинно-історичне значення статевої соціалізації для суспільства незалежно від того, що це за суспільство, на якій півкулі знаходиться.

У контексті завдань нашого дослідження доцільно проаналізувати наукові підходи до статевої соціалізації дітей в умовах української етнокультури. Так, дослідники Т. Говорун, О. Забужко, О. Шарган підкреслюють, що українська етнокультура розкриває глибинні архетипічні уявлення про фертильність, чуттєвість, зближення, сутність парування та продовження роду. У свідомості українців стать є половинним буттям, а смисл сімейного життя українці вбачають не лише у пошуку іншої половини, але й у гармонійному спілкуванні з нею (Див.: [4]; [5]; [6]; [13]).

У статевій свідомості українців відсутні ригідні стереотипи щодо маскулінності-фемінності, дихотомічність яких притаманна більшості етносів. Адже витоками маскулінності українського жіноцтва від давніх до нинішніх часів є як освіченість, дієвість, рішучість княгині Ольги або нашої сучасниці Ю.Тимошенко, так і ідеї незалежності та вольностей, що особливо поширилися з часів Запорізької Січі. Як підкреслюють етнографи та історики, українська духовна традиція виробила своєрідний код характеру українки: розум,