Цілісну систему визначень, пов'язану з становленням психологічної статі дитини, подає І.С.Кон (Див.:[55]; [56]; [57]). Статеву приналежність індивіда він окреслює як складну багаторівневу систему, яка складається в процесі індивідуального розвитку. Статева роль – це система приписів, модель поведінки, яку повинен засвоїти і якій повинен відповідати індивід, щоб його визнали за чоловіка або жінку (хлопчика або дівчинку). Статева ідентичність – єдність поведінки і самосвідомості індивіда, який зараховує себе до певної статі та орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Статева ідентифікація – водночас соціальний (засвоєння хлопчиком, дівчинкою відповідних статевих соціальних ролей і пов'язаних з ними прав та обов'язків) і психологічний (усвідомлення своєї статі та психосексуальної ідентичності) процес. Усвідомлення дитиною своєї статевої "ролі-ідентичності" передбачає і певне ставлення до неї. По-перше, це статеворольова орієнтація, уявлення про те, наскільки його якості відповідають очікуванням і вимогам чоловічої або жіночої ролі. По-друге, це статеворольові преференції, те, якій статевій ролі-ідентичності індивід надає перевагу. Розділення статевої ролі і статевої ідентичності досить умовне: ідентичність суб'єктивне переживання ролі, а роль — прояв ідентичності в поведінці [56, 194].

Кожне суспільство, кожна культура виробляють певний комплекс ознак, яким повинна відповідати поведінка представників кожної статі. Такі ознаки представлені у кожному суспільстві у вигляді статеворольових стереотипів маскулінності і фемінінності, зміст яких обумовлений рівнем розвитку суспільства, розподілом праці в ньому, культурою, релігією, звичаями. Статеворольові стереотипи – це цінності, мотиви, типи поведінки, що розглядаються як більш прийняті для представників однієї статі, ніж для іншої. Статеворольові стереотипи суспільства визначають стиль поведінки чоловіків (хлопчиків) і жінок (дівчаток) і, таким чином, відображають зразки, через які ми сприймаємо і реагуємо на представників кожної статі.

Такі статеворольові стереотипи означають поєднання певних властивостей, способів поведінки і ставлень з одного боку, та уявлень про чоловіків і жінок з іншого, що в сумі утворює культурно схвалювані характеристики представників кожної статі.

Статеворольові уявлення безпосередньо впливають на формування статевих ролей і статевої ідентичності, виступаючи в якості когнітивної структурної частини даних елементів психологічної статі. На основі статеворольових уявлень і стереотипів, засвоєння статевих ролей-ідентичностей формується статева самосвідомість індивіда. Засвоєння дитиною неадекватних уявлень про себе як представника певної статі, про статеві і рольові відмінності між хлопчиками і дівчатками спричиняє викривлення всіх структурних елементів психосексуального розвитку особистості і може призвести до порушення сексуальної орієнтації в період статевого дозрівання.

Механізми формування психологічної статі у дітей молодшого шкільного віку висвітлені в ряді зарубіжних та вітчизняних теоретичних концепцій психосексуального розвитку. Аналіз цих концепцій та їхня класифікація представлені у публікаціях Д. Ісаєва [48; 49], В. Кагана [48; 49; 50; 51], І. Кона [43; 55; 56; 57], Т. Рєпіної [71; 72], Д. Колесова [52; 53], В. Кравця [16], С. Діденко [11], Т. Титаренко [33; 34] та ін.

1. Так, методологічною базою теорії моделювання є психоаналітична концепція ідентифікації З. Фройда. За цією теорією статеворольові уявлення дитини формуються на підсвідомому рівні в результаті наслідування нею поведінки дорослих представників своєї статі (в першу чергу когось з батьків). І якщо об'єктом ідентифікації і наслідування є представник однієї з дитиною статі, то статеворольова і психосексуальна орієнтація відбувається у потрібному напрямі.

Відомий австрійський психіатр Зіґмунд Фройд — один із перших вчених, хто спробував простежити шлях розвитку сексуальності в дитячі роки і представив його в стадіях психосексуального розвитку. Згідно з Фройдом, сексуальна активність — це прагнення до втіхи та задоволення від функціонування як статевих органів, так і тіла в цілому. Лібідо фокусується у різних частинах тіла, які продукують сексуальне задоволення, в ерогенних зонах. На кожній з встановлених Фройдом стадій ерогенні зони є фокусом бажань дитини. Від того, яким чином вони задовольнятимуться, залежатиме нормальний розвиток особистості: "Сексуальне життя дитини полягає лише у прояві цілої низки часткових інстинктів, що незалежно один від одного шукають задоволення почасти на власному тілі дитини, почасти на зовнішніх об'єктах" [77, 37].

Саме дитячий вік, коли індивід проходить п'ять стадій психосексуального розвитку, закладає, згідно з Фройдом, майбутню статеву поведінку дорослого. Найдраматичніші зміни очікують дитину на фалічній фазі сексуального розвитку від 2-х до 5-6-ти років. Дитина починає цікавитися будовою як власних статевих органів, так і статевих органів інших людей, набуває першого досвіду мастурбації та сексуальних ігор, проявляє сексуальну допитливість. Головне завдання психосексуального розвитку цього віку - формування адекватної статевої ідентифікації. Так, хлопчик у цьому віці має подолати свій підсвідомий потяг до матері, а дівчинка - до батька. Тобто головне, що має зробити хлопчик, - це ідентифікуватися є батьком, а дівчинка - з матір'ю.

Тут діти часто розглядають геніталії, маніпулюють ними, і різні табу:

"Як тобі не соромно!", "Якщо я ще раз побачу!", "Дивись мені!" тощо блокують нормальне проходження дитиною "фалічної" стадії розвитку та повертають її від активної генітальної установки до пасивної ("анальної"), яка пізніше, у дорослі роки, може проявитися у фригідності чи слабкій ерекції, або у готовності стати об'єктом згвалтування чи пасивної гомосексуальної поведінки тощо.

Вгамувавши свою цікавість, діти, як правило, легко переходять до інших сфер активності. Отже, баланс цікавості до сексуальної сфери з проявами допитливості до інших сфер людського буття є показником норми психосексуального розвитку.

Сексуальні ігри дітей, які супроводжуються взаємодослідженням геніталій (у лікарню, у доньки-матері, тата й маму, у сім'ю), відіграють подвійну роль. Передусім, вони є засобом