Профорієнтаційна робота є складовою частиною цілісної системи шкільної навчально-виховної роботи, метою якої є підготовка учня до самостійного життя після закінчення школи [39, ст.218].

Згідно з даними дослідників, правильний вибір професії в 2-2,5 рази зменшує плинність кадрів, на 10-15% збільшує продуктивність праці, і в 1,5-2 рази знижує вартість навчання фахівців.

Для правильного вибору професії недостатньо лише бути обізнаним у світі професій або знати особливості свого характеру та здібностей.

У період незалежності в Україні була здійснена спроба відновити і на належному рівні реорганізувати профорієнтаційну роботу. З цією метою було прийнято кілька законодавчих актів, що регламентують трудову зайнятість та професійну підготовку населення. Наприклад, у Постанові Кабінету Міністрів України «Про концепції професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення» (1996), вказано, що організаційно-методичне забезпечення роботи місцевих центрів зайнятості з питань профінформації, профконсультації, профвідбору і профпідбору здійснюють у регіонах Центри професійної орієнтації незайнятого населення, завдання яких полягає у наданні кваліфікованої допомоги молоді у її професійному самовизначенні, зокрема, у здійсненні молодими людьми обґрунтованого вибору професії й, відповідно - професійного навчально-виховного або вищого навчального закладу. На жаль, не зважаючи на заходи держави та постанови уряду, сьогодні система профорієнтаційної роботи з молоддю в Україні залишається недостатньо розвиненою. Призупинилася робота з координації і технологічної взаємодії між підприємствами, органами освіти, навчальними закладами, плановими органами і аналітичними відділами центрів зайнятості. На даний час обласні центри зайнятості через відсутність належного фінансування, в основному, працюють лише з тією частиною населення, що з різних причин залишилася без роботи [19, ст.50].

Здавалося б, у ситуації ринкової економіки створилися найбільш сприятливі умови для розвитку профорієнтації, оскільки зросла потреба у послугах, що пов’язані з пошуком кваліфікованих кадрів для приватних підприємств, що розвиваються та послугах, необхідних кожному, хто в умовах жорсткої конкуренції на ринку праці потребує кваліфікованої допомоги з боку психолога чи профорієнтолога у зв’язку з професійним самовизначенням. Адже, сьогодні, серед вимог, що висуваються до фахівця, крім професіоналізму, йому необхідно мати добре розвинені такі важливі в сучасних умовах особистісні якості як ініціативність, мобільність, гнучкість, підприємливість тощо.

У зв’язку з цим, для значної частини населення процес самовизначення не просто ускладнюється, а навпаки – значна частина українців, яка не витримує конкуренції на внутрішньому ринку праці, змушена покидати країну і шукати кращого життя за кордоном. Розуміючи критичність ситуації в сучасній системі професійного навчання, науковці наголошують, що освіта сьогодні повинна стати професійно орієнтованою, що необхідно з початкової школи готувати дітей до майбутньої професії, орієнтувати їх на професійний успіх, виховувати в них ті особистісні якості, які забезпечать у майбутньому успішну професійну кар’єру [44, ст.58].

Важливим кроком у цьому напрямку є запровадження профільного навчання у старшій школі, коли свій перший професійний вибір школярі здійснюють у межах школи, коли вони мають шанс переконатись і виправити ситуацію, якщо помилились у своєму виборі. Сьогодні суспільство, у прагненні створити всі умови для повноцінного розвитку особистості фахівця, його творчих здібностей, розробляє і формує нову систему професійної освіти, яка передбачає безперервний розвиток особистості фахівця, можливість одержання і відновлення професійних знань, умінь і навичок протягом усього періоду трудової діяльності людини [19, ст.25].

Пріоритетною у розробці нової системи профорієнтації стає особистість фахівця, її розвиток, який забезпечується державою на усіх рівнях професійної освіти, починаючи з дошкільного навчання і виховання і завершуючи навчанням і перенавчанням у державних центрах зайнятості та працевлаштуванням населення у дорослому віці.

Головною особливістю професійного навчання, що здійснюється в сучасних умовах неперервної освіти є орієнтація на розвиток, коли особистість, виступаючи суб’єктом власної діяльності, сама мобілізує свої власні сили та внутрішні резерви не лише на саморозвиток протягом навчання у школі і вузі, але й у процесі усієї трудової діяльності, протягом усього життя [39, ст.222].

Великий вклад у розвиток профорієнтації на сучасному етапі здійснюють українські дослідники, серед яких О.М.Алексюк, Г.О.Балл, А.Ф.Бурлачук, М.С.Боришевський, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, С.Д.Максименко, В.В.Рибалка, Н.А.Побірченко, В.А.Семиченко, В.В.Синявський, Т.М.Титаренко, Ю.Л.Трофімов, Б.А.Федоришин, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко та ін.

Профорієнтація є важливою складовою усієї навчально-виховної роботи в школі, тому повинна проводитися усім педагогічним колективом поетапно і систематично.

Перший етап (І-ІV класи) – знайомство зі світом професій, основне завдання якого–сформувати правильне емоційне ставлення до праці, сформувати бажання займатися корисною справою, відповідально ставитися до справи, якісно виконувати доручену роботу.Завдання школи на цьому етапі полягає в тому, щоб ознайомити школярів не лише з найбільш популярними професіями, але й тими, що є соціально не привабливими або не престижними, проте важливими і необхідними, сформувати почуття поваги до людини праці, незалежно від виду діяльності. Результатом діяльності психолога з профорієнтаційної роботи в цей період є сформованість професійної позиції, яка проявляється у позитивному ставленні до будь-якого виду праці, у обізнаності хоча б з основними масовими професіями (13-16 професій), в умінні виокремлювати основні вимоги професії до людини.

Другий етап (V-VІІ класи)- основним завданням на цьому етапі є формування інтересу до проблеми професійного самовизначення та активної профорієнтаційної позиції школяра, спрямування його активності на реальні перспективи майбутньої професійної діяльності. Важливою ланкою профорієнтаційної роботи є, також, знайомство з ринком праці свого регіону, врахування специфічних для даного економічного регіону потреб у кадрах та можливостей задовлення цих потреб суспільством. Діти повинні знати, де і які знання вони зможуть застосувати саме у своєму регіоні, щоб не лише задовільнити потреби регіону у фахівцях, але й сприяти розвитку