В умовах творчого підходу людина створює кожен раз інший сенс. Власне, пошук сенсу є одним з найскладніших і, одночасно, найбільш творчих завдань, які стоять перед людиною протягом усього професійного, а досить часто, і життєвого шляху (М.С.Пряжніков).

Поняття «професійний вибір» наголошує Є.І. Головаха – це рішення, що стосується ближньої життєвої перспективи школяра, яке може бути здійсненим як з урахуванням, так і без урахування віддалених наслідків прийнятого рішення. Наголошуючи на самодетермінації особистості у її професійному виборі, вчений вказує, що людина у побудові своєї життєвої перспективи керується власними цілями. Спрямовуючи власну активність на узгодження майбутньої діяльності з актуальною життєвою ситуацією, людина вибудовує образ свого майбутнього професійного життя[18, ст.106].

Поняття «вибір професії» Н.В.Самоукіна трактує як зовнішню поведінкову активність людини. Досить часто «вибір професії» може співпадати з «професійним самовизначенням», але трапляються випадки, коли людина у поведінковому плані здійснює вибір певної професії і, навіть, починає працювати або навчатися за здійсненим вибором, але при цьому психологічно вона може знаходитись на початковому етапі зародження інтересу до іншої професії, іноді досить далекої від обраної.

Д.С’юпер вважає, що протягом здійснення кар’єри людина робить безліч виборів, оскільки сама кар’єра розглядається ним, як чергування виборів, які здійснює людина протягом життя[39, ст.214].

Є.О.Клімов, наголошуючи на тривалості процесу професійного савизначення, стверджував, що вибір професії здійснюється за формулою" мить плюс усе життя, що залишилось". Такі важливі аспекти професійної діяльності як вибір професії, пошук свого власного місця та самоутвердження в обраній професії, аналіз та рефлексія власних професійних досягнень, поточнення і корекція кар'єри та ін. вимагають уваги та розв'язання на різних етапах професійного становлення[33, ст.91].

Професія людини це - її життєвий шлях, її доля. Але своє трудове життя необхідно «творити». Є.О Клімов з цього приводу зауважує, що «метод зразків», «еталонів» під час побудови життєвого шляху може розглядатися лише як допоміжний, а основним повинен стати «метод творчого проектування», але для цього потрібна велика і ґрунтовна підготовка.

Рушійною силою творчої активності є потреби. Спонукає людину до активної дії конкретна мета, що має перспективну привабливість[31, ст. 29].

Результатом активності є формування самосвідомості майбутнього фахівця, його власного рефлексивного «Я», усвідомлення своїх цілей, інтересів, намірів, здібностей .

В теорії самоорганізації встановлено, що суспільний розвиток не є прямолінійним, що суспільні норми не нав’язують і не диктують людині той чи інший життєвий шлях, а лише пропонують для його реалізації власний вибір, у якому суб’єктність і суб’єктивність розглядаються як головні методологічні принципи діяльності.

Беручи участь, спочатку в навчально-професійній, а згодом у професійній діяльності, індивід не тільки формує адекватні уявлення про свою професію і про власні можливості, але і активно розвиває їх. Формуючись як суб’єкт професійної діяльності, він розвивається як особистість. Виходячи з цього, професійна самореалізація– це одна з форм розвитку особистості.

Центральним моментом у процесі професійної самореалізації є усвідомлення людиною своїх особистісних особливостей та можливостей, обізнаність щодо вимог, які ставить професія перед людиною .

Професійна самореалізація є важливою складовою соціально-психологічної зрілості людини і в значній мірі залежить від того, наскільки сильно виражена в ній потреба в самореалізації та самоактуалізації.

Більшість дослідників погоджується з думкою, що серед факторів, що впливають на процес професійного самореалізації є вік, стать, раса, соціально-економічні умови, вплив батьків, рівень інформованості, Я-концепція, рівень домагань, практичні міркування.

Професійна самореалізація здійснюється протягом усього професійного життя: особистість постійно рефлексує, переосмислює своє професійне буття, самостверджується у професії.

Професійна самореалізація є важливою характеристикою і показником соціально-психологічної зрілості особистості, її потреби у вдосконаленні і самоактуалізації[39, ст.217].

Прагнення людини до самореалізації у професії можна вважати однією з найважливіших її потреб, адже уявлення про себе, про своє Я неминуче породжують потребу в реалізації усього, що усвідомлює Я: своїх можливостей, здібностей, умінь, знань, досвіду тощо. Усвідомлюючи свою потребу у професійній самореалізації, людина здійснює її, спираючись на свої життєві цінності та цілі. Потреба в професійній самореалізації є однією з найважливіших детермінант активності людини. Людина як суб’єкт активності, яка усвідомлює свої цінності та потреби, цілеспрямовано активізує свою діяльність, в основі якої лежить саморух, саморозвиток, самодіяльність, самоорганізація.

Вивчення особистості передбачає пошук відповідей на такі питання як рушійні сили розвитку, чинники розвитку особистості, мотиваційна та ціннісно-смислова сфери розвитку особистості, проблема активності особистості, проблема розвитку самосвідомості, життєтворчості, смисложиттєвих та ціннісних орієнтацій особистості, які тісно пов’язані з проблемою самореалізації.

Здобутки практичної психології свідчать, що першим кроком до самореалізації є самопізнання, коли людина відкриваючи свій внутрішній світ, порівнюючи себе іншими та практично апробуючи себе в діяльності, усвідомлює свої можливості і здібності, робить перші кроки до самоздійснення.

З зазначеного вище бачимо, що на сьогоднішній день у вивченні самореалізації є ціла низка невирішених проблем, як у концептуальних підходах, що стосуються природи самореалізації, так і проблем, що стосуються умов і факторів, що впливають на її успішність.

Незважаючи, на різні підходи усі згадані вище терміни описують дуже близькі явища: повну реалізацію наших істинних можливостей (К.Хорні), прагнення людини до найбільш повного виявлення і