Попереджає народ шанувати чуже добро і труд, а до ласих до всього чужого звертається з такими словами: „Чужим добром не забагатієш”, „Чуже переступи, а не візьми”, „Не поклавши – не шукають”, „Не бери, де не поклав”, „Пильнуй свого носа, а не чужого проса”, „В чужому домі будь привітливий, а не примітливий”. Також радить народна мудрість відноситись до інших, якби ти хотів, щоб до тебе відносились: „Чого собі не зичиш, того й другому не жадай”, „Не копай другому ями, бо сам у неї упадеш”, „Не брудни криницю – знадобиться води напиться”.

Зауважимо, що в українських прислів’ях і приказках присутні вислови, що стосуються культури мовлення і впливу слова у стосунках: „Наймогутніша зброя слово”, „Удар забувається, а слово пам’ятається”, „Слово не стріла, а глибше ранить”, „Рана загоїться, зле слово – ніколи”, радить народ іноді змовчати, щоб не образити: „Тисячу раз пожалієш, що сказав. а раз, що змовчав”, „Гірше болить від язика, як від ножа”.

Про людей, котрі чужі недоліки осуджують, а своїх не знають, народ говорить: „У чужім оці горошинку бачиш, а у своїм і стебла не помічаєш”, „З неба зорі хвата, а під носом не бачить”.

Радить народ з повагою ставитись до старших і допомагати їм, бо: „Допомагай старшим, бо доведеться бути таким”, „Не смійся зі старих, сам таким будеш”. Каже також народна мудрість, що як би не було тобі прикро від образи, та слід забувати: бо „Від гніву старієш, від сміху молодієш”.

Каже народна мудрість, що якщо хочеш завоювати добрий авторитет серед людей, то навчися правду говорити: „У кого правди немає, в того й добра мало”, „Не шукай правди в інших, коли її в тебе не має”, не будь лукавий, („не хвали в очі, не лай поза очі”), „Слова ласкаві, та думки лукаві”, будь скромний: „Задирай голову так, щоб шапка не злетіла”, „Не хвали сам себе – нехай тебе люди похвалять”[14].

Народ возвеличує одвічні людські чесноти, кажучи: „Доброму, скрізь добре”, „Чистота духовна краща тілесної”, бо „Хто втрачає ім’я людини, той втрачає все”. Також закликає до взаємодопомоги та підтримки: „Хто в біді дав, дав два рази”, „Одне „зараз” краще трьох „потім””, „Хто людям добра бажає, той і собі має”.

Народ радить до людей все-таки відноситись лояльно, поблажливо, не осуджувати, а краще пізнати, бо: „Одна ластівка весни не робить”, „І на сонці є плями” (адже в кожного є певні недоліки), „І на гладкій дорозі люди ноги ламають”, а „Кінь на чотирьох ногах і то спотикається”.

Таким чином, українські прислів’я і приказки, які дають поради, як вести себе у будь-яких життєвих ситуаціях, відіграють важливу роль у процесі виховання культури взаємин. А культура взаємин, поведінки є основою відношення людини до людини. Тому є потребі використовувати народно-педагогічний досвід у практиці педагогів у роботі соціального педагога, в сучасних умовах життя, особливо враховуючи нові соціальні орієнтири нашої держави, адже „Народ скаже, як зав’яже!”.

Висновок до І розділу

Процес становлення сучасного суспільства потребує розвитку української національної системи виховання, в основу якої будуть покладені провідні принципи гуманізму та демократії. Стає очевидним, що активним суспільним суб’єктом має бути людина з високим рівнем свідомості, творчої активності, відповідальності, яка керується у своїй діяльності і поведінці гуманістичними цінностями. Таку людину покликана виховати школа, як соціальний освітній інститут.

Зміст початкової освіти складає основу різнобічного розвитку учнів, формування у них мислення пізнавальних інтересів, оволодіння навичками здобувати знання. У цей період у молодших школярів інтенсивно формуються інтелектуальні, соціальні і моральні якості. Саме в початковій школі учні отримують основи знань з навчальних дисциплін, правил поведінки, розуміння гуманістичних цінностей, що будуть служити підґрунтям їхньої успішної діяльності та поведінки впродовж усього життя.

Одним із головних орієнтирів при цьому є народна філософія як джерело народної педагогіки. Принцип народності в гуманізації навчально-виховного процесу передбачає реалізацію таких основних напрямів: використання історико-культурного досвіду народу; народних традицій; християнських моральних заповідей; ознайомлення з особливостями побуту та трудової діяльності; різноманітними жанрами народної творчості; народним землеробським календарем; народно-релігійними святами.

Гуманізація початкової школи сприяє формуванню у дітей гуманістичного мислення, розуміння сенсу життя людини, яка за будь-яких умов має бути самоцінністю.

У даному розділі, на основі аналізу філософської психолого-педагогічної літератури можемо стверджувати, що видатними гуманістами були А. Макаренко, В. Сухомлинський, Я. Коменський; психологічні аспекти гуманістичного виховання розкриті у працях І. Беха, О. Бодальової, О. Киричука, Г. Костюка, М. Бори шевського. Вплив казки на виховання моральних, етичних, естетичних почуттів досліджували: Л. Кириченко-Стасюк, С. Бакуліна, С. Литвиненко.

Проаналізувавши зміст українських народних казок бачимо, що народ у своїй творчості піднімає найрізноманітніші проблеми, пов’язані з гуманним ставленням один про одного, такі як: взаємовідносини батьків і дітей, співчуття та доброзичливість, вибору між добром і злом, життєвого шляху. На прикладі казкових героїв: сміливих і добрих, смішних і безкорисливих, діти мають чудову можливість вчитися розуміти що добре й погано та як слід поводитись. Прислів’я і приказки дають поради і настанови щодо культурної поведінки адже пройшовши випробування часом мають безумовний