одного”, „дружили”, „не билися і не сварилися”, „були ввічливими, щедрими, добрими”, „були спокійні і щирі”, декого також цікавить потреба екології: „не смітити”, „любити природу і чистоту”. Отже, дану тезу „Добре б було, якби всі люди . . . ” діти розуміють кожен по-своєму. Однак у всіх висловлюваннях так чи інакше проявляються взаємовідносини між людьми, між природою та людьми, між тваринами та людьми. Тобто діти розуміють, що якби всі люди стали добрішими і старались добре відноситись один до одного, то жити стало б краще і легше. Діти відображають різні сторони добрих відносин своєрідно, по-дитячому дещо, проте підмічають їх особливості.
Дописуючи тезу: „Погано, що є люди котрі . . .” 45 % другокласників вважають, що „б’ються, сваряться”, „крадуть, вбивають”, „роблять зло”, „жадібні, злі, хитрі”, „обманюють”, „не допомагають один одному”; 30 % - „не дружать”, „роблять погані вчинки”; решту 25 % думки розбіглися: „не виховані”, „п’ють горілку”, „смітять”, „розкидають бруд”, „не прибирають за собою”.
Більша половина третьокласників 55 % вважають, що „погано, що є люди котрі . . .”: „часто хворіють”, „самотні”, „не зневажають один одного”, „недовіряють”, „підставляють один одного”, „говорять про інших погано поза очі”, „ображають інших без причин”, „жадібні”, „зляться один на одного”, „вперті”. 20 % стверджують, що погано. що є люди котрі „говорять незвані слова”, „крикливі та злі”; решту 25 % не добрим вважають, що є люди, котрі „не люблять тварин”, „без душі ставляться до довкілля і до всього живого”.
У четвертому класі 40 % дітей підмітили, що „погано, що є люди, котрі . . .”, „злі, обманюють”, „кричать і грубіянять”, „некультурні”, „вередують”, „нещасливі”; ще 45 % учнів вважають, не добрим, що є люди, котрі „б’ють невинних людей”, „використовують свою силу проти інших”, „не поважають один одного”, „насміхаються над іншими”, „ворогують між собою”; для решти 15 % важливо, щоб люди: „не смітили”, „не забруднювали природу”, „шанували землю”.
Ми бачимо, що діти досить тонко підмічають добре та зле у житті. Тому є надія, що при правильному вихованні вдома, в школі, без допускання шкідливих впливів на їх душі молодші школярі виростуть добрими, чуйними і милосердними.
Опрацювання даних по методиці „закінчи історію” слід було здійснювати за шкалою:
0 балів отримували діти, котрі не могли оцінити вчинки дітей;
1 бал – діти оцінюють поведінку дітей, як позитивну чи негативну (правильно чи неправильно, хороша чи погана), але оцінку не мотивує і моральну норму не формулює.
2 бали – дитина називає моральну норму правильною, оцінює поведінку дітей, але не мотивує свою оцінку.
3 бали – дитина називає моральну норму, правильно оцінює поведінку дітей і мотивує свою оцінку.
В обстеженні приймають участь 28 учнів 2 класу, 26 учнів – 3 класу та 23 – 4 класу. За результатами обстеження склалася картина:
у 2 класі
64 % - діти, які називають моральну норму, правильно оцінюють поведінку дітей і мотивують свою оцінку;
22 % - діти, які називають моральну норму, правильно оцінюють поведінку дітей, але не мотивують свою оцінку;
14 % - діти, які оцінюють поведінку дітей, як позитивну чи негативну (правильну чи не правильну, хорошу чи погану), але оцінку не мотивує і моральну норму не формулює.
у 3 класі
68 % - діти, які називають моральну норму, правильно оцінюють поведінку дітей і мотивують свою оцінку;
20 % - діти, які називають моральну норму, правильно оцінюють поведінку дітей і не мотивують свою оцінку;
12 % - діти, які оцінюють поведінку дітей, як позитивну чи негативну (правильну чи не правильну, хорошу чи погану), але оцінку не мотивує і моральну норму не формулює.
у 4 класі
55 % - діти, які називають моральну норму, правильно оцінюють поведінку дітей і мотивують свою оцінку;
32 % - діти, які називають моральну норму, правильно оцінюють поведінку дітей і не мотивують свою оцінку;
13 % - діти, які оцінюють поведінку дітей, як позитивну чи негативну (правильну чи не правильну, хорошу чи погану), але оцінку не мотивує і моральну норму не формулює.
Як бачимо в обстежених нами класах дітей, котрі не могли оцінити вчинки дітей не виявлено. А найбільший відсоток складають все-таки учні, які і моральну норму називають, правильно оцінюють поведінку дітей і навіть мотивують свою поведінку.
Тобто, можемо говорити про сформованість у молодших школярів певних моральних норм, вони вже розуміють, що треба ділитися з іншими, бути доброзичливими. У тих ситуаціях, що ми запитували і просили закінчити, діти на місце персонажів ставили себе і дописували так, як би самі вчинили у схожій ситуації.
Наступним нашим кроком було з’ясовування назв казок, які діти читали, пам’ятають зміст. У другому класі серед учнів популярні такі казки: „Пан Коцький”, „Лисиця і журавель”, „Колобок”, „Рукавичка”, „Солом’яний бичок”, „Попелюшка”, „Коза-дереза”, „Бідний вовк”, „Кривенька качечка”, „Вовк і семеро козенят”, „Ріпка”, „Курочка Ряба”, „Івасик-Телесик”.
Серед третьокласників відомі казки: „Рукавичка”, „Колобок”, „Котигорошко”, „Лисиця та Журавель”, „Коза-дереза”, „Ріпка”, „Кирило Кожум’яка”, „Зайчикові хатка”, „Теремок”, „Попелюшка”, „Білосніжка”, „Кривенька качечка”.
Четвертокласники перелічують майже ті самі казки, які їм відомі і деякі інші: „Курочка Ряба”, „Колобок”, „Ріпка”, „Солом’яний бичок”, „Рукавичка”, „Цап та баран”, „Лисиця і журавель”, „Круть та Верть”, „Вовк і семеро козенят”.
На думку дітей у „Ріпці” описані добрі взаємини, бо герої допомогли один одному тягнути ріпку; у казці „Колобок” відображені не дуже гарні стосунки між персонажами, бо колобок хотів усіх перехитрити, а Лисиця ще хитріша і