В. М. Горєва стверджує, що важливим засобом вироблення культурної поведінки є вирішення школярами так званих моральних завдань, тобто осмислення ситуацій морального вибору, які виникають у житті й вимагають оцінки правил культури поведінки. Вирішення таких завдань треба пропонувати учням під час бесіди, виховної години, зборів колективу, тощо. З цією метою можна використовувати конфліктні ситуації, які виникають у колективі або висвітлюються в пресі, у художній літературі.

Значний вплив на формування культури поведінки мають практичні завдання і заняття. Їх мета – організувати самостійну роботу школярів із застосування етичних знань при аналізі власної поведінки та поведінки своїх товаришів, створити умови для вправляння у відповідних способах поведінки.

О.С. Богданова рекомендує при виробленні культури поведінки використовувати індивідуальну роботу з учнями, яка, звичайно, залежить від вікових особливостей школяра, умов його життя в сім’ї. Здійснювати її необхідно у тісному контакті з батьками, пояснюючи їм правильні методи виховання дитини і домовляючись про спрямування педагогічного впливу. Також педагог відзначає, що в учнів молодших класів мислення конкретне і предметне. А це потребує чіткості і зрозумілого викладу матеріалу. Тому правила поведінки мають засвоюватись насамперед у зв’язку з певною ситуацією. О. С. Богданова розробила заняття з формування у молодших школярів культуру поведінки. У кожному класі протягом чверті проводять одне заняття, у ІІІ чверті – два. Матеріали до кожного заняття подається таким чином: 1) мета; 2) методичні поради вчителю; 3) матеріали до уроку.

Спочатку подаються правила поведінки для дітей. Потім конкретні поради вчителю щодо проведення занять з даної теми, тексти віршів, оповідань, які ілюструють основні правила поведінки.

С. Г. Мельничук, Т. Я. Довга наголошують на тому, що головний метод і засіб планомірного залучення дітей до занять з вироблення правил культурної поведінки – це спеціальні вправи, що супроводжуються позитивними переживаннями, емоціями, активними прагненнями до правильного вчинку. Ці вправи як результат систематичних занять повинні включатись у повсякденне життя.

Педагогічні умови виховання доброзичливості розглядала В. К. Котирло, вона надавала великого значення атмосфері, в якій зростає дитина. „В пройнятій взаємин піклування і любов’ю сім’ї завжди панує атмосфера доброти, приязного, щирого ставлення один до одного і до людей. Коли дитина постійно живе в атмосфері людяності, доброти, чуйності, вона перехоплює від дорослих все хороше, добре”.

Педагог застерігає батьків від надмірної опіки. Діти, яким постійно вказують і підказують, стають безініціативними. Щоб цього не сталося, треба виховувати почуття дитини – вміння переживати добре, зле, заподіяне нею іншому. Для цього треба викликати переживання. Слід подбати, щоб дитина зрозуміла і могла відчути, що зробила іншому хороше, приємне. Відчувши, вона сама радітиме, а значить, захоче і наступного разу зробити хороше.

Дослідники вказують на те, що дітям уже в перші дні перебування в школі треба засвоїти низку моральних норм поведінки. Кожну вимогу доцільно обґрунтовувати. Потрібно одночасно засвоювати багато правил, норм. Залишити щось на наступні роки – означає допустити можливість закріплення деяких негативних навичок і звичок. Педагог повинен передбачати формування необхідних навичок, але дотримуватись при цьому розумної послідовності [27].

З. Н. Варбанець наголошує на тому, що для закріплення тих чи інших норм поведінки доцільно організовувати спеціальні вправи (продемонструвати перед класом, як слід поводитись в даній ситуації). Їх можна виконати як на уроці, так і в позаурочний час. Постійний контроль за виконанням встановлених правил, норм сприяє формуванню у дітей відповідних звичок і навичок: вони починають реагувати на кожне порушення правил товаришами, стежать за своєю поведінкою, відверто зізнаються у своїх проступках. Педагог зазначає, що моральні норми поведінки можуть бути сформовані у дітей лише тоді, коли вимоги вчителя знаходять підтримку в сім’ї. Тому на батьківських зборах, під час бесід і консультацій з батьками вчитель має ознайомлювати їх з цими правилами, допомагати їм організовувати систему вправ для дітей з вироблення відповідних навичок. Доцільно також використовувати ігри-вправи, ігри-змагання, що захоплюють всіх дітей, навіть пасивних, які важко піддаються вихованню.

У свій час Ш. О. Амонашвілі проводив у своєму класі уроки людяності, на яких діти вправлялися в морально-етичних, гуманних вчинках із застосуванням: уяви, коли дитина інсценує в уяві свою можливу поведінку в передбачуваній ситуації; рольової гри, коли дитина чи група дітей моделюють можливу дійсність, розігруючи її, виконуючи різні ролі; реальної дійсності, коли діти поводяться так чи інакше в реальних умовах: у сім’ї, школі, на вулиці.

Цілий арсенал методів впливу на особистість з метою виховання у неї моральних цінностей можна знайти у творчій і педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Розглянемо лише деякі з них. Зокрема метод спонукання до активного виявлення думки і почуття. „Майстерність морального виховання, як показує досвід практичної роботи, полягає в тому, щоб дитину з перших кроків її шкільного життя переконували насамперед власні вчинки, щоб у словах вихователів вона чула відгуки власних думок, переживань – усього, що народилося в процесі активної діяльності. Багатство духовного життя починається там, де благородна думка і моральне почуття, зливаючись воєдино, проявляються у високоморальному вчинкові. Ми спонукаємо вихованців до вчинків, що мають яскраво виражений високоморальний характер”.

На думку педагога, у вихованні почуття людяності велике значення має свідома праця на користь людей.