На одному із занять дітей необхідно ознайомити з правилами ввічливості. Розповісти, що таке ввічливість, коли треба вживати слова „будь-ласка”, „дякую”, „пробачте”, „дозвольте”, показати, як виконувати правила ввічливості поведінки. Обговорюючи правила ввічливості, слід посилатися на позитивні приклади поведінки дітей. Робота по засвоєнню школярами правил ввічливості повинна поступово ускладнюватися, збагачуючись новими поняттями, нормами, вимогами.

Наприклад, у 1 класі доцільно ознайомити учнів з такими правилами: „Як поводитись у класі”, „Чарівні слова”, „Як поводитись в їдальні”, „Бережи навчальні та особисті речі”, „Що значить поважати старших”. У 2 класі можуть бути опрацьовані такі теми: „Будь уважним до товаришів”, „Що таке ввічливість”, „Навчитися правильно, культурно поводитись на вулиці, у транспорті”, „Як поводитися вдома”. У 3 класі тематика стає більш складною – „Навчися культурно поводитись у театрі, кіно, в гостях”, „Будь скромний”, „Будь точним”, „Учись культурно говорити”, „Будь уважним і чуйним”, „Ввічлива людина завжди уважна до тих, хто її оточує”.

У практиці багатьох шкіл держави застосовують різноманітні методи і форми роботи по засвоєнню учнями ввічливості, такі як етичні бесіди та збори, читання й обговорення творів дитячої художньої літератури, перегляд відповідних кіно фрагментів та діафільмів, інсценізування творів і постановка п’єс, проведення рольових ігор, правилами яких передбачено дотримання норм ввічливості: „У магазині”, „Ми прийшли до бібліотеки”, „На пошті”, „Зустрічаємо гостей”, „Мандрівка по місту ввічливих”, „Чарівні слова”, „Хто більше знає ввічливих слів”. Наприклад, при проведенні етичної бесіди „Поговоримо про ввічливість” школярі дізнаються, що ввічливість – це вміння поводить так, щоб іншим було з тобою приємно. Ввічливий учень завжди привітний до своїх товаришів та інших людей, при зустрічі вітається, за допомогу і піклування дякує, не забуває попрощатися. Йдучи з дому, обов’язково говорить, куди йде і коли повернеться, Щоб рідні не хвилювалися, повертається вчасно. Не капризуй, щоб не зіпсувати іншим настрій. Ніколи й нікуди не спізнюється, береже свій і чужий час. У транспорті, не чекаючи прохань, поступається місцем старшим. Допомагає піднятися, якщо хтось упав, перейти вулицю тим, хто цього потребує. Під час бесіди у пригоді стануть такі твори дитячої художньої літератури, як „Чарівне слово” В. Осеевої, „Великий і малий” В. Бичка, „Букет” А. Дублянського „Урок Ввічливості”, „Отак буває із хвальком” Д. Ткача, „Найстрашніше” Є. Перм’яка, „Ти думав школа не вокзал” С. Маршала, та ін. До кожного твору вчитель має продумати ряд питань, які б допомогли учням правильно зрозуміти й усвідомити прочитане.

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку особливе значення має наочність. Тому вчитель, готуючись до проведення роботи по прищепленню учням правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору відповідного ілюстративного матеріалу – картин, карикатур, малюнків, діафільмів, кіно фрагментів тощо.

Важливою умовою формування у молодших школярів шанобливого ставлення до людей є тісна взаємодія сім’ї і школи. Роботу, яку здійснює школа з прищеплення норм, правил на закріплення практичних навичок шанобливого ставлення до людей, повинні продовжувати батьки у сім’ї. Вони мають пам’ятати, що завжди є прикладом і взірцем для своїх дітей.

Проаналізувавши досвід виховної роботи відомих педагогів, ми дійшли висновку, що для формування у молодших школярів шанобливого ставлення до людей необхідні: систематичність і цілеспрямованість; позитивний приклад і авторитет вчителя; використання спеціальних вправ, що супроводжуються приємними переживаннями; вирішення школярами моральних завдань; конкретизація кожної вимоги, оскільки це пов’язано із віковими особливостями учнів; творчий підхід до вибору засобів і прийомів виховання. Разом із тим ми рекомендуємо проводити індивідуальні змістовні бесіди з батьками; організувати батьківський лекторій з питань виховання; скликати батьківські збори, попередньо запропонувавши підготувати виступ одному з батьків. Учителю варто запрошувати на бесіди, вправи, ігри, які він буде проводити з метою формування у дітей шанобливого ставлення до людей. Важливо, щоб батьки побачили, як учитель працює з учнями, які використовує прийоми, як проводить бесіди з дітьми, які факти із життя класу обговорює, які методи виховання є найбільш ефективними. Батьки, в свою чергу, мають порівняти побачене з тим вихованням, яке вони здійснюють у сім’ї, і зробити певні висновки.

Лише постійна праця в учнівському колективі, роз’яснювальна робота з батьками, спрямована на закріплення навичок, набутих у школі, дасть змогу досягти позитивних результатів щодо формування в молодших школярів шанобливого ставлення до людей.

Особлива роль, зважаючи на вік, у вихованні культури поведінки, засвоєнні моральних норм поведінки, засвоєнні ставлення до людей належить застосуванню у роботі засобів усної народної творчості, зокрема, у ігровій формі.

Українські народні казки містять відомості про форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм. Іншими словами, можна сказати, що в прислів’ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого – він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки