Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані як доповнення до курсу «Соціальна психологія» та для студентів спеціальності «Психологія» філософського факультету.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дослідження були представлені шляхом доповіді на звітно-науковій конференції студентів Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника за 2009 рік.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 95 найменувань, 10 додатків. Основний зміст роботи викладено на 114 сторінках. Робота містить 11 таблиць і 7 рисунків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО НАВЧАННЯ У ВУЗІ

1.1. Адаптація студентів як предмет наукового аналізу

Проблема соціальної адаптації в сучасному українському суспільстві посідає одне з пріоритетних місць у суспільній свідомості. Руйнація базових соціальних структур стала передумовою виникнення мінливих і невизначених ситуацій. Чіткі контури соціального порядку недавнього минулого змінилося аморфними соціальними конструкціями з нестійкою структурою, з нечіткими планами і непередбачуваними наслідками як для соціуму в цілому, так і для кожної окремої людини. Стає очевидним, що дослідження соціальної адаптації молоді вітчизняною наукою набуває якісно нових характеристик. Це зумовлено об’єктивними і суб’єктивними факторами, з яких найбільш суттєвим є трансформація та модернізація українського суспільства.

Перш, ніж характеризувати особливості соціально-психологічної адаптації студентів, необхідно звернутися до теоретико-методологічного аналізу феномену адаптації в працях зарубіжних та вітчизняних вчених.

Сам термін «адаптація» досліджується і використовується в різних галузях знання, однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Дослідники, що різняться своїми світоглядними позиціями, використовують поняття «адаптація» у значенні «пристосування», з тими чи іншими смисловими відтінками, в рамках специфіки тієї чи іншої науки. В залежності від досліджуваного об’єкту поняття «адаптація» може використовуватися для позначення: процесу, який являє собою природній розвиток адаптаційних можливостей людини в різних умовах середовища її життєдіяльності; відношення встановлення рівноваги між організмом і середовищем; результату, який являється свідченням того, якою мірою людина пристосована до середовища своєї життєдіяльності, даних умов і наскільки її поведінка, взаємовідносини з іншими і результативність діяльності відповідають віку, соціальним нормам і правилам, що прийняті в цьому соціумі [47, 82-83].

С.Ю. Головін наводить таке визначення поняття «адаптація». Адаптація – це пристосування будови і функцій організму, його органів і клітин до умов середовища, спрямоване на збереження гомеостазу. Одне з центральних понять біології; широко використовується в теоретичних концепціях, що трактують взаємовідносини індивіда і середовища як процеси гомеостатичного врівноваження [80, 13]. В цьому визначенні домінуючим є біологічний, фізіологічний аспект поняття «адаптація».

В іншому джерелі знаходимо наступне визначення: адаптація – це пристосування особистості до існування в соціумі у відповідності з його нормами і вимогами, а також згідно з потребами і прагненнями, мотивами та інтересами самої особистості [65, 9]. Як бачимо, тут термін «адаптація» розглянуто дещо під іншим кутом зору. Підкреслюючи соціально-психологічний аспект процесу адаптації, неможливо уникнути поняття соціалізації. Серед багатьох вчених побутує думка, що соціалізація тісно пов’язана з адаптацією. Вони трактують соціалізацію як безперервну адаптацію живого організму до оточення, як його здатність пристосовуватися до реакцій інших людей. Таким чином, соціалізація практично ототожнюється з адаптацією. За іншою точкою зору, адаптація є складовою соціалізації, її механізмом.

Тому аналіз концепцій зарубіжних та вітчизняних дослідників стосовно проблеми адаптації здійснюється у тісному її зв’язку і співвідношенні з процесом соціалізації.

Серед зарубіжних дослідників проблеми адаптації можна назвати психоаналітиків, неофрейдистів, необіхевіористів, інтеракціоністів, антропологів тощо. Представники психоаналітичної концепції намагалися розробити чітку теорію адаптації індивіда, визначити широку систему понять, що відображають процес адаптації людини до соціального середовища. Їхня теорія ґрунтується на біологізаторських позиціях. Згідно з З. Фрейдом, на поведінку людини великий вплив мають біологічні потяги (особливо сексуальні), які суперечать нормам культури. А соціалізація – це процес «приборкування» цих потягів [92, 112-115].

Вихідним положенням неофрейдистів (Г. Селліван, Е. Фромм, К. Хорні) став принцип культурного детермінізму, що визнає вирішальну роль соціального середовища як фактора розвитку психіки індивіда та його відносин з навколишнім світом. К. Хорні розглядала соціальну ідентичність як успішну адаптацію індивіда до соціального середовища, а її порушення – як патологію. Однак ця теорія заперечує зв’язки між природою і культурою та визнає психічні процеси при адаптації індивіда односторонніми реакціями на впливи зовнішнього середовища [34, 64].

Дослідники необіхевіористи детально вивчають адаптаційні процеси й поділяють їх на адаптацію взагалі та соціальну адаптацію зокрема. Зазначимо, що вчені здебільшого звертають увагу на біологічні стани індивідів у процесі адаптації, а саму соціальну адаптацію розуміють як адаптацію соціальних груп, а не окремих індивідів.

Представники когнітивних теорій особистості і теорії диференціальних емоцій в якості засобів соціально-психологічної адаптації розглядали фундаментальні людські емоції, які відіграють важливу роль на всіх етапах соціалізації індивіда. Наприклад, емоція радості має позитивне значення для формування взаємної прив’язаності між батьками і дитиною, а також впливає на розвиток соціальних відносин дорослої людини; тобто адаптивною функцією радості є формування почуття прив’язаності і взаємної довіри між людьми, що є важливим критерієм успішної соціалізації індивіда. Адаптивна функція емоції горя полягає в забезпеченні групової згуртованості. Р. Плутчик наводить такі базові прототипи адаптивної поведінки і відповідні їм емоції: інкорпорація – емоція прийняття; відторгнення – відраза; руйнування – гнів; захист – страх; репродуктивна поведінка – радість; депривація – горе; орієнтування – переляк; дослідження – надія чи інтерес. Цінним в цьому твердженні є те, що аналіз емоційного стану індивіда може використовуватися при діагностуванні ефективності