Відповідно, види тривожності, що виявляються за допомогою цієї шкали, це навчальна, самооціночна і міжособистісна тривожність. Після виконання оцінювання підраховується загальний рівень тривожності, а також рівень навчальної, сомооціночної та міжособистісної тривожності (див. додаток Г).

Інтерпретація результатів. Кожна сфера життєдіяльності людини, а також кожна ситуація, потребує оптимального або бажаного рівня тривожності (так званої корисної тривожності). Але реальний рівень тривожності людини може бути вищим, або нижчим цього оптимального рівня і суттєво впливати на її життєдіяльність.

У навчанні особливо шкідлива підвищена тривожність. Зайве нервування, напруженість можуть гальмувати дію пізнавальних процесів студента, коли знижується увага, притупляється мислення, відмовляє пам'ять. Це може викликати у викладача хибну думку про незнання студентом матеріалу. Студент сприймає більшість ситуацій як такі, що загрожують його самооцінці, життєдіяльності. Це проявляється як образливість, задумливість, недовірливість, підозра, чутливість до критики тощо. Він болісно ставиться до будь-яких оцінок, часто перебільшуючи їх значення. Висока тривожність може також призводити до замкнутості студента, коли він уникає стосунків з одногрупниками і викладачами, має потяг до індивідуальних форм роботи. Подібна тривожність може бути викликана або реальними негараздами студента в найбільш значущих сферах діяльності і спілкування, або існувати як би всупереч об’єктивно благополучному становищу, як наслідок певних особистісних конфліктів, порушень у самооцінці тощо. Останній випадок найгірший, бо зовнішньо видиме благополуччя досягається невиправдано великою ціною і може супроводжуватись зривами, особливо при різкому ускладненні діяльності. Наслідками цього є перевантаження, перенапруження, зниження працездатності, зростання втомленості.

Студенти з підвищеною тривожністю опиняються в ситуації «зачарованого кола», коли тривожність погіршує результативність навчальної діяльності, а це, в свою чергу, ще більше підсилює емоційне неблагополуччя.

В залежності від причин підвищеної тривожності, потрібно використовувати різні способи корекції. У випадку реальної неуспішності – це формування необхідних умінь і навичок роботи, спілкування, що дозволить подолати цю неуспішність. У випадку внутрішніх причин – корекція самооцінки, подолання внутрішніх конфліктів.

Занижена тривожність, коли студент «занадто спокійний», нечутливість до негараздів також заважає повноцінному особистісному розвитку, обумовлює пасивність у навчанні. До причин низької тривожності можна віднести надмірну самовпевненість, коли людина вважає себе вищою за оточення та його оцінок. Така позиція хибна тим, що може викликати негативне ставлення оточення. Крім того, інколи, відповідаючи на тест, людина свідомо занижує свої оцінки, щоб приховати підвищену тривожність.

У випадку реальної заниженої тривожності людині потрібно замислитись над тим, чи не є це причиною певних труднощів в її житті, чи не допоможе більш адекватне емоційне реагування у досягненні успіху.

В обох випадках потрібне ефективне оволодіння прийомами емоційно вольового самокерування.

4. Методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча.

Система ціннісних орієнтацій визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її ставлення до оточуючого світу, до інших людей, до самої себе, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і філософії життя.

Найбільш поширеною є методика вивчення ціннісних орієнтацій М. Рокіча, яка базується на прямому ранжуванні списку цінностей.

М. Рокіч виділяє 2 класи цінностей:

1) термінальні. Переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування варта того, щоби до неї прагнути;

2) інструментальні. Переконання в тому, що якийсь образ (спосіб) дій чи властивість особистості являються прийнятними в будь-якій ситуації. Саме йому надається перевага з поміж інших.

Цей поділ відповідає традиційному діленню на цінності-цілі і цінності-засоби.

Респонденту пропонуються два списки цінностей (по 18 в кожному). В списках досліджуваний привласнює кожній цінності ранговий номер (див. додаток Д).

Перевагами методики являються універсальність, зручність і економічність в проведенні дослідження і обробці результатів. Суттєвими її недостатками являються вплив соціальної бажаності, можливість нещирості. Тому особливу роль при цьому відіграє мотивація діагностики, добровільний характер тестування і наявність контакту між психологом та досліджуваним.

Аналізуючи ієрархію цінностей, слід звернути увагу на їх групування досліджуваним в змістовні блоки. Так, наприклад, виділяються конкретні і абстрактні цінності, цінності професійної самореалізації і особистого життя тощо. Інструментальні цінності можуть групуватися в етичні цінності, цінності спілкування, цінності справи; індивідуалістичні і конформістські цінності; цінності самоствердження і цінності прийняття себе тощо.

Таким чином, можна буде провести порівняння рівня адаптованості та ряду інших ознак з ієрархією цінностей, знайти кореляційні зв’язки.

Характер взаємовідносин з одногрупниками, з викладачами, ставлення до групових норм та обов’язків є важливим проявом рівня адаптованості. В новій системі відносин можливе виникнення різних конфліктних ситуацій, джерелом яких можуть бути різноманітні причини: різний соціальний статус, протиріччя інтересів, цінностей, належність до різних культурних традицій тощо. Тому важливим є вивчення наступних аспектів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є більш продуктивними чи деструктивними.

5. Тест описання поведінки К. Томаса.

Цей тест спрямований на вивчення особистісної схильності до конфліктної поведінки. Для описання типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двовимірну модель регулювання конфліктів, базовими вимірами якої являються кооперація, пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, які беруть участь в конфлікті, і напористість, для якої характерний акцент на захисті власних інтересів (див рис. 2.2.).

Відповідно до цих двох вимірів Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

1) суперництво (конкуренція) як прагнення досягти власних інтересів, незважаючи на інтереси інших. Активність дій та вольових зусиль. Орієнтація на власні ідеали і здібності;

Рис. 2.2. Типи поведінки в конфліктних ситуаціях (К. Томас)

2) пристосування, яке передбачає принесення в жертву власних інтересів заради інтересів іншого;

3) компроміс як здатність поступитися частиною своїх інтересів обох сторін, що беруть участь у конфлікті;

4) уникнення, для якого характерні як відсутність прагнення до