1.2. Соціально-психологічні чинники адаптації студентів

до навчання у ВНЗ

Проблема адаптації першокурсників широко обговорюється в системі вищої освіти, і не випадково: від успішності цього процесу багато в чому залежить подальша професійна кар’єра і особистісний розвиток майбутнього спеціаліста. Традиційно адаптація передбачає активне пристосування індивіда до умов середовища як фізичного, так і соціального. Здатність до такого пристосування визначається як адаптивність/неадаптивність, і відображає узгодженість/неузгодженість, і відповідність між цілями і результатами, яких досягає індивід у процесі виконання певного виду діяльності.

Важливим етапом становлення особистості є студентський вік. Студентський вік – це сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини. До них належать: формування професійних, світоглядних і громадських якостей майбутнього фахівця; розвиток професійних здібностей як передумова подальшої самостійної професійної творчості; становлення інтелекту і стабілізація рис характеру; перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; формування соціальних цінностей у зв’язку з професіоналізацією. Тобто, вуз виступає важливим інститутом соціалізації особистості.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини опанувати сукупність соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості особистості як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем – сенс буття, життєві цілі, спосіб життя, любов, вірність тощо. К.Д. Ушинський вважав період життя людини від 16 до 22-23 років найбільш вирішальним, оскільки тут саме завершується період утворення окремих низок уявлень, і якщо не усі вони, то значна частина їх групуються в одну мережу, досить широку, щоб надати вирішальну перевагу тому чи іншому уявленню у напрямі думок людини та її характері [13, 227].

Б. Ананьєв розглядає студентський вік як особливу онтогенетичну стадію соціалізації індивіда. Він, зокрема, зазначає, що це період «виховання спеціаліста, громадського діяча і громадянина, опанування та консолідації багатьох соціальних функцій, формування професійної майстерності – все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік». В цей час індивід уже має уявлення про певні культурні норми суспільства, усвідомлює себе як особистість зі своїми інтересами і цінностями. Він відкритий також для збалансованої інтеграції в систему суспільних відносин, має певний рівень сформованості соціальної компетентності, але недостатній для ефективної самореалізації. Студент відчуває необхідність успішно соціалізуватися в суспільстві.

Вітчизняна педагогіка, психологія та фізіологія, визначаючи найважливіші суперечності цього віку, визнають як безсумнівний факт наявність розбіжності трьох пунктів дозрівання молодої людини юнацького віку: статеве дозрівання завершується раніше закінчення загально органічного розвитку людини, завершення формування його соціальної зрілості. Психологи виявляють реальні суперечності, подолання яких сприяє розвитку і становленню особистості. Зокрема, А.В. Петровський, пояснюючи основні динамічні моменти цього суперечливого розвитку, зауважує, що вік характеризується не еволюційними, а революційними зрушеннями, що породжує його протиріччя, які загострюються. Розбіжність трьох ліній розвитку – це не просто хронологічна розбіжність трьох пунктів дозрівання, вона свідчить про виникнення нової структури процесів розвитку [60, 142].

І.С. Кон, всебічно досліджуючи юність як соціальну проблему, відзначає, що продовження юності й ускладнення механізмів її соціалізації на даному етапі розвитку нашого суспільства гостро порушує питання про критерії соціальної зрілості і її суб’єктивного вираження – почуття дорослості. Найбільш загальний і об’єктивний критерій соціальної зрілості – початок трудового життя, досягнення економічної самостійності, придбання стабільної професії. Цей підхід можна вважати логічно обґрунтованим, тому що праця – головна сфера людської діяльності. Соціальна зрілість – це і є багатомірний процес поступового включення в соціальне життя [36, 62].

Студентство характеризується не тільки психовіковими особливостями, але і специфічним соціальним станом і виконанням певних функцій у житті суспільства. У студентстві сполучаються вікові, соціальні і соціально-психологічні риси, характерні для цієї соціальної групи. Студентство відповідає всім ознакам соціальної групи, а саме: виконання визначених функцій, об’єктивність існування; однозначна детермінованість соціального поводження, цілісність і самостійність стосовно інших соціальних груп; специфіка соціально-психологічних рис і системи цінностей. А.Н. Семашко вважає, що виходячи з цих ознак, студентство можна визначити як групу людей молодого віку, об’єднаних виконанням найбільше потенційно значимих для суспільства навчальних і соціально-підготовчих функцій, тимчасово не беруть участь у продуктивній праці, що володіють спільністю побуту, психології, системи цінностей і соціальних ролей, що готуються до виконання в суспільстві. Внаслідок полісоціального комплектування і своєї соціальної «незавершеності» студентство виступає як динамічна група, спрямована до свого соціального стану інтелігенції.

Специфіку студентства як соціальної групи розкривають російські соціологи В.Т. Лисовський і А.В. Дмитрієв. Студентство, будучи складовою частиною молоді, являє собою специфічну соціальну групу, що характеризується особливим поводженням і психологією, системою ціннісних орієнтацій. Як соціальна група студентство є об’єднанням молодих людей з певними прагненнями та завданнями. Воно має всі якості, властиві молоді (патріотизм, активність, прагнення до знань, ентузіазм, прагнення до нового тощо). Разом з тим, студентство являє собою специфічну групу учнівської молоді, володіє властивими тільки