До особливостей, що відрізняють студентство від інших груп молоді, автори відносять: характер праці студентства, його роль у громадській організації праці; підготовку до виконання функцій інтелігенції; часткову участь в опосередкованій продуктивній праці у формі навчання, роль якої в розвинутому суспільстві зростає.

Ю.О. Самарин виділив ряд характерних рис та протиріч соціально-психологічного характеру, що мають місце у розвитку студентської молоді. У цей період молода людина здійснює вибір професії, оволодіває нею і починає випробовувати себе в інших сферах життя, самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстоює самостійність суджень і дій. У цьому віці формуються світогляд, етичні та естетичні погляди на основі синтезу нових знань, життєвого досвіду, самостійних міркувань і дій. Багато що зі сфери теоретичних уявлень переходять у сферу практичних здійснень. Однак, у зв’язку з матеріальною залежністю від батьків та необхідністю підкорятися існуючому в навчальному закладі розпорядку, виникає економічне протиріччя між різноманітністю бажань і можливістю їх здійснення, яке студент іноді намагається розв’язати додатковим заробітком на шкоду своїй основній учбовій діяльності [12].

Поєднання роботи з навчанням на денній формі створює ще один вид протиріччя – надзвичайний дефіцит часу, який позначається або на якості учіння, або на сімейних взаємовідносинах, а у кінцевому результаті призводить до зниження інтенсивності інтелектуального та емоційного життя. Коли у студента виникає вибірковий інтерес до тієї чи іншої галузі знань і виникає бажання заглибитись саме у цю галузь, ресурси часу виявляються недостатніми.

Наступне протиріччя полягає в тому, що хронічно не вистачає часу на переробку постійно зростаючого потоку інформації. Знаннями ж стає лише та інформація, яка пороблена і засвоєна людиною. Отже, широта інформації часто вступає в протиріччя з глибиною її осмислення.

Наведені соціально-психологічні особливості і протиріччя у розвитку, характерні для студентського віку, повинні враховуватися в процесі соціалізації студентства.

У системі вищої освіти студентство проходить два етапи соціалізації відповідно до двох основних періодів становлення. У період первинної соціалізації відбувається не тільки включення молоді до системи вищої освіти, прилучення до нового статусу студента, але і своєрідний соціально-груповий синтез цінностей, привнесених студентами різного соціального походження, що виступає як найважливіший момент становлення соціальної однорідності.

Соціалізація другого періоду складається з підготовки студентів до основного соціального статусу, виконанню в суспільстві соціальних функцій інтелігенції (професійної, організаційно-управлінської, культурно-виховної) [12].

Специфічність соціалізації студентів впливає на весь лад їхньої життєдіяльності, обумовлюючи такі особливості буття, як колективний характер побуту, навчання і дозвілля, невисокий рівень матеріальної забезпеченості.

На основі визначених особливостей соціального стану і буття студентства визначаються їхні соціально-психологічні риси. Зумовленість соціально-професійного статусу, спрямованість у майбутнє породжує внутрішню динамічність, потребу в новому. Колективні форми буття викликають інтенсивність спілкування. Найбільш значимою і соціально важливою рисою студентства, пов’язаною з соціально-віковими особливостями, майбутньою діяльністю інтелігенції, є напруженість пошуку сенсу життя, ідеальне конструювання дійсності в рамках ідеалів, прагнення до самоствердження, бажання змінити недосконалу суспільну систему тощо. Влучно з цього приводу висловився американський психолог Р. Мей. Враховуючи типові для періоду юності явища максималізму та категоричності, він стверджує, що переситившись вченою мудрістю своїх знань, студенти часто відчувають потребу якимось чином «вибрикнути». «Навряд чи можливо утримати їх, але можливо підказати, куди направити свою бунтарську силу. Імовірно на якомусь етапі кожна молода людина відчуває бажання повстати, заявити про себе як незалежну особистість, навіть якщо це дорого обійдеться їй та оточуючим. Це говорить лише про життєву силу, що рветься назовні, енергію і потенційні можливості, про творче багатство інстинктивних потягів. Спроби дорослих утримати цей потік принесуть більше шкоди, ніж користі. Більш вірне рішення – спробувати спрямувати цей потік у творче русло». Враховуючи це, викладачі мають бути мудрими і толерантними, вірити в студентів, спираючись у виховній роботі на їх позитивні якості.

Отже, навчально-виховний процес необхідно здійснювати відповідно до двох періодів соціалізації, яким відповідають перший і другий етапи включення молодої людини в життя вищого навчального закладу. Причому перший етап соціалізації збігається з періодом адаптації студентів до умов вузу.

Адаптація як соціальне явище являє собою процес включення особистості в нове для неї соціальне середовище, зокрема в колектив, становлення її діячем, активною функціонуючою частиною, об’єктом і суб’єктом відносин цього середовища, перетворення нового середовища найближчого оточення в засіб життєдіяльності, сферу додатка сутнісних сил людини. Критерії адаптації виявляють ступінь активності в колективі, різнобічність її діяльності, значення для суспільства чи колективу, що адаптується. Отже, адаптація – це процес вироблення певного режиму функціонування особистості, тобто бачення її в конкретних умовах місця і часу в такому стані, коли всі духовні і фізичні сили спрямовані і витрачаються тільки на виконання основних завдань, у нашому випадку на навчання і виховання [9, 16].

Специфіка процесу адаптації студентів у вузі визначається насамперед характером їхньої діяльності і зміною умов життєдіяльності студентів у зв’язку зі вступом до навчального закладу. Соціально-психологічна адаптація першокурсників має специфічні особливості й обумовлена пристосуванням студентів до умов вищої школи, у процесі якого у студентів формуються взаємні відносини, покликання до обраної професії, колективний і особистий режим праці і побуту. Тому з проблемою адаптації студентів пов’язано багато проблем вищої школи, і від успішного її вирішення залежать результати роботи професорсько-викладацького колективу по збереженню контингенту, підвищення якості знань і активності студентів.

Однак процес адаптації новачків у студентському колективі, соціально-психологічна структура труднощів періоду адаптації вивчалися дотепер недостатньо. Лише за останні роки з розвитком соціальної психології проблема адаптації студентської молоді до