- самооцінка: самоприйняття і прийняття інших;

- сфера міжособистісних стосунків – особливості поведінкових стратегій: «конформність» - «неконформність», «екстернальність» - «інтернальність»;

- ступінь інтеграції «образу Я»: відповідність між Я-реальним і Я-ідеальним: сформованість образу майбутнього тощо [42].

Запропонована класифікація дозволяє розглядати адаптацію студентів як комплексний, динамічний процес, обумовлений взаємодією профорієнтаційних, соціальних, біологічних і психологічних факторів.

Докладніше розглянемо соціально-психологічні чинники адаптації.

Період соціалізації студентської молоді пов'язаний передусім з навчанням у вузі, з опануванням багатьох нових дисциплін, необхідних для професійного становлення особистості. Тому найважливішим чинником, який впливає на соціалізацію у цьому віці є навчальна діяльність, під якою більшість соціальних психологів розуміють один з видів діяльності студентів, спрямований на засвоєння ними через засоби спілкування (діалоги, бесіди, дискусії) теоретичних знань, умінь та навичок. Таке тлумачення навчання дозволяє розглядати його як двоєдину діяльність педагога і студента, яка має системний характер і предметом аналізу якої є взаємодія між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться. Таким чином, процес навчання охоплює не лише дидактичний компонент, пов'язаний із засвоєнням знань, але й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин у студентській групі, соціально-психологічну групову атмосферу, рівень розуміння в системі «педагог – студент» тощо. Соціально-психологічний компонент навчальної діяльності студентів утворюють такі складові: особливості структури та клімату навчального закладу; особливості соціально-психологічного клімату в студентській групі; особливості спілкування та взаємодії на рівня «педагог – студент», «педагог – студентська група»; особливості комунікативного процесу в студентській групі; етнопсихологічні особливості спілкування та взаємодії; зміна соціального середовища існування (село – місто) тощо.

Особливості структури та клімату навчального закладу. Тут насамперед мається на увазі характер взаємодії студентів з адміністрацією вузу: можливість студентів приймати участь у впорядкуванні власної життєдіяльності в навчальному закладі.

Успішній адаптації сприяє наявність в академічній групі позитивного соціального-психологічного клімату, під яким передусім розуміють морально-психологічний настрій, який відтворюється у взаєминах у групі, умови, що створюють ефективний процес навчальної діяльності. Будь-який соціально-психологічний клімат, у тому числі й студентської групи, підпадає під вплив соціально-психологічного клімату в суспільстві, умов життєдіяльності колективу, особливостей суспільної думки, психологічного зараження, наслідування, групової динаміки, особливостей міжособистісного спілкування. Позитивними ознаками соціально-психологічного клімату в групі вважаються такі: наявність позитивної перспективи для групи та для кожного її члена; довіра і висока вимогливість членів групи один до одного; ділова критика; вільне висловлювання власної думки; відсутність тиску як усередині групи, так і ззовні; достатня поінформованість членів групи про цілі й завдання, що стоять перед ними; задоволеність від належності до групи й від процесу спілкування; прийняття на себе відповідальності за стан справ в групі тощо. Позитивний соціально-психологічний клімат в групі сприяє задоволенню у студентів потреби у спілкуванні, розкриттю індивідуальних рис особистості, високій мірі залучення студента у життя групи, позитивному ставленню до навчання (звичайно, якщо це є цінністю групи). Надзвичайно важливим є морально-психологічний настрій членів групи, який складається у процесі навчання та проявляється в тих взаєминах, які встановлюються в ході міжособистісних стосунків. Забезпечує стабільність стосунків у студентській групі, а отже, і прийнятний соціально-психологічний клімат, психологічна сумісність членів студентської групи. Йдеться, по-перше, про групову сумісність, яка є соціально-психологічним показником згуртованості групи, що сприяє безконфліктному спілкуванню й погодженню дій і вчинків, а по-друге, міжособистісну сумісність, тобто взаємне прийняття учасників комунікативного процесу, що базується на оптимальному узгодженні ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, потреб та інших соціально-психологічних характеристик студентів. Своєю чергою, групова та міжособистісна сумісність є передумовою згуртованості групи, яка є одним із процесів групової динаміки, мірою потягів членів групи один до одного й до групи в цілому, характеристикою ступеня їх єдності. Серед основних показників згуртованості студентської групи можна виокремити такі: рівень взаємної симпатії в міжособистісних стосунках; ступінь привабливості групи для її членів; частота збігу оцінок чи позицій членів групи щодо об’єктів, котрі є суттєво значущими для групи в цілому [54].

Особливий соціально-психологічний клімат характеризується відкритістю, доброзичливістю, взаємною довірою. Водночас стосунки між викладачем та студентською аудиторією можуть характеризуватися конфронтацією, породженою виникненням командно-адміністративних методів у діяльності вузівських колективів. Вони ґрунтуються на утвердженні зверхності викладача над студентом, що звужує діапазон його впливу на студентів, знижує довіру студента до викладача, викликає розчарування студентів у компетентності викладача. Загалом це деформує процес соціалізації і адаптації. Створюється своєрідний психологічний бар’єр між викладачем та студентами. Подолати його викладач може за допомогою впровадження інших типів взаємостосунків зі студентами, таких як співробітництво, ставлення до студента як до рівноправного учасника комунікативного процесу [35, 14-17].

Необхідною умовою ефективної адаптації в процесі навчання є наявність зворотного зв’язку. Мається на увазі взаєморозуміння, тобто розуміння іншої людини, тих взаємин, які складаються на різних рівнях взаємодії: «педагог – студент» тощо. Взаєморозуміння між студентом і викладачем розглядають як стан внутрішньої згоди, який має певні особливості, зумовлені характером і умовами навчальної діяльності. Виокремлюють три рівні взаєморозуміння педагога і студента: високий (характеризується адекватною високою взаємною оцінкою ділових якостей і позитивним емоційним фоном спілкування), середній (симпатії та антипатії в спілкуванні виникають епізодично, мають тимчасовий характер і виявляються не зовсім яскраво) та низький (характеризується відсутністю емоційного й інтелектуального контактів, негативною взаємною оцінкою як ділових, так і загально людських якостей).

Вагомим соціально-психологічним чинником адаптації до умов вузу є характеристика міжособистісного спілкування в студентській групі. Суб’єкти спілкування в студентській групі вирізняються індивідуальною своєрідністю і вносять в міжособистісне спілкування свій внутрішній світ. Якість