З урахуванням психічних та вікових особливостей людини законодавство встановлює межі її діє- та правоздатності. Тобто зв’язок об’єктивних і суб’єктивних правових і не правових явиш, які впливають на стан правосвідомості учня, очевидний.

У нашому сьогоденні витоки неповаги до закону часто слід шукати у правовому невігластві. Але для того, щоб людина поважала закон, то є однією з ознак демократичного суспільства, вона повинна не тільки його знати і розуміти, виконувати правові приписи, а й мати відповідні особисті переконання щодо необхідності цього закону – тобто володіти правовою культурою.

Найважливішим елементом правової культури особи є правосвідомість – сукупність правових поглядів, ідей, уявлень, переконань почуттів. Це фактичне відношення людини до права, законності, правосуддя. Отже, джерелом правової культури як суспільства, так і окремої особи, є право.

Правове культура тісно пов’язана з моральними нормами і без моралі не може існувати. У свою чергу правова культура впливає на стан моралі є необхідною умовою формування духовного світу людини [32, с. 36].

Проте самій людині, навіть дуже освіченій, не під сипу знати хоча б загальні вимоги всіх законів, яких дуже багато. Щоб якось розв’язати цю проблему, суспільство і повинно реалізовувати спеціальну діяльність, спрямовану на розвиток правосвідомості громадян, підвищення їхньої правової культури. Така діяльність з формування у громадян демократичної правосвідомості, високої правової культури, яка забезпечує поведінку відповідну до потреб, інтересів і цінностей гуманного суспільства, і є правовим вихованням, Сьогодні воно має значні особливості порівняно з минулим часом. Якщо, скажімо, раніше участь у масових акціях з елементами протесту могла розглядатись як антирадянська агітація, то сьогодні критичні виступи на мітингах, у пресі, по радіо стали звичайним явищем. Згідно зі ст. 8 Декларації прав і свобод людини, громадяни мають право збиратися мирно і без зброї, проявляти свою громадську активність у формі мітингів, зборів, вуличних походів та демонстрацій, відповідно до чинного законодавства. Це велике досягнення нашого народу. Нині люди розуміють, що згасити полум’я демократичних реформ за допомогою заборон неможливо. Надійний захист демократії можливий лигає за умови поваги до закону всіх громадян, не виключаючи і членів уряду [1, с. 32].

Справжній громадянин формується сім’єю, школою, трудовим колективом, засобами масової інформації, художньою літературою тощо. Правова вихованість людини – це перш за все загальнолюдська цінність, це необхідний елемент загальної вихованості людини будь-якої цивілізованої країни, без якої про правову державу не може бути й мови.

Отже, правове виховання у широкому розумінні – це орієнтована на людину спеціальна педагогічна діяльність за участю педагогів, батьків, юридичної громадськості, державних органів та громадських організацій. Її головна мета – формування у громадян демократичного суспільства високої правової культури та правосвідомості.

Як і будь-яке інше, правове виховання розпочинається з дитинства. За правову вихованість дитини несуть моральну відповідальність передусім її батьки. Адже саме вони першими ліплять характер дитини.

Проте у сучасних умовах, коли і мати, і батько часто вимушені занадто багато часу віддавати роботі, далеко не завжди мають можливість приділяти достатню увагу вихованню, зокрема правовому, своїх дітей [41, с. 21].

Можливо, що в правовій державі, коли пануватиме закон і будуть вирішені економічні проблеми, пов’язані з підвищенням рівня життя людини, сімейне виховання стане головним засобом формування особистості. Але то справа далекого майбутнього, коли воно стане реальністю. А поки що великого значення у розвитку навичок правомірної поведінки, правосвідомості молоді більше, ніж раніше набуває виховна діяльність дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, технікумів, коледжів, ліцеїв тощо.

Правове виховання в школі має стати нині одним з головних завдань освіти, адже розв’язати цю проблему означає і забезпечити трудову дисципліну майбутніх працівників, а отже – й матеріальний добробут суспільства.

Правове виховання у школі – це творчий процес засвоєння молодим поколінням схвалених суспільством правових цінностей і норм, які підтримують нормальні правові відносини.

Під час пошуку шляхів підвищення правовиховного впливу на правосвідомість молоді неминуче виникають питання, не розв’язані ні в загальній теорії, ні в самій правовиховній практиці. Це пояснюється тим, то правове виховання – проблема складна і багатопланова. Вона містить такі аспекти, як діяльність юристів і юридичних установ, соціальних педагогів та вчителів, взаємодія численних державних органів, громадських організацій, трудових, навчальних колективів, громадян, батьків. До неї належить не тільки власне правовиховна робота як особлива функція державних органів, а й організаційна, координаційне, управлінська діяльність, від ефективності кожної з яких окремо і разом узятих значної) мірою залежить забезпечення якості те ефективності правовиховного впливу [41, с. 22].

Ось чому правове виховання слід здійснювати систематично не тільки педагогами, а й педагогічним колективом у цілому, громадським організаціям, державним органам, батьками. Діяльність з правового виховання учнівської молоді – це надання молодим громадянам соціальних, педагогічних, правових послуг педагогічним колективом, громадськими та благодійними організаціями, правоохоронними органами, батьками, пов'язаних а інформуванням і консультуванням з питань їх прав і можливо у всіх сферах життя, в також педагогічна, наркологічна та юридична допомога, інша діяльність з формування у молоді правової культури те правосвідомості. Важливо зазначити, що до діяльності з правового виховання учнівської молоді бажано залучати таких осіб, які мають відповідну освіту та професійну підготовку [17, с. 57].

Отже, в сучасних умовах правове виховання слід розглядати під кутом зору надання учням безкоштовної соціально-правової допомоги. Тобто правове виховання – це не