Не вирішено також поки що і те, в якому обсязі громадянин має знати конкретний закон. Мабуть це залежить від інтересів, цілей, потреб самої людини. Як й інші, правові знання можуть бути корисними і некорисними, обов'язковими й необов’язковими. У правовому нявчанні учнів, виходячи з реально відведеного часу, слід визначати розумний мінімум і намагатися діяти лише ті знання, які їм будуть необхідні не тільки зараз, тобто як учням, я й у майбутньому житті – як фахівцям, батькам, працівникам.

У правовиховній роботі, особливо у правовій пропаганді, часто переважає кримінально-правова тематика з непотрібним докладним роз’ясненням техніки злочину, натуралізмом фактичних обставин скоєного іноді дасться лише моральні оцінки наслідків злочинних дій, не розкривається становище потерпілих, принижених злочином. Виховання молоді у повазі до норм кримінального права в умовах сучасної криміналізації життя – напрям дуже актуальний і необхідний. Проте треба завжди додержуватись певної межі, за якою кінофільм, лекція або бесіда перестають мати виховне значення.

Однією з важливих загальних цілей правовиховної роботи є підготовка учнів до життя в умовах правової держави, тобто цивілізованого суспільства з усім розмаїттям правових відносин. Отже, кожна людина, починаючи вже з шкільної парти мас засвоїти такі поняття, як панування закону, зв’язок держави з правом, взаємна відповідальність держави та громадянина, забезпечення прав і свобод людини. Значна частина цих понять – нова в юриспруденції, в деякі з них вкладається принципово новий політичний зміст, тому розглянемо ці поняття, маючи на увазі перш за все їх практичне значення у виховному процесі [5, с. 41].

Роблячи це, слід мати на увазі, що ми маємо справу не стільки з понятійними абстракціями, скільки перга за все а головними юридичними принципами, без яких правова держава існувати не може. Так, панування закону означає його високий авторитет у суспільстві, загальну повагу до нього. Авторитет закону полягає в тому, то всі правові акти, які базуються на цьому законі (підзаконні), суворо відповідають його букві і духу, а всі рішення державних органів та посадових осіб (наприклад, про прийняття на роботу, про надання пільг, накладення стягнень тощо) ґрунтується тільки на законі і певних підзаконних актах, що йому відповідають. Принцип державності права означає, що закони приймаються державою, але держава не вправі вважати їх своєю "власністю", бо в основі закону мають бути воля народу, його мрії, мудрість, сподівання. Ось чому, розробляючи закони, держава повинна радитись з народом, виносити законопроекти на референдуми, всенародне обговорення тощо. Прийнятий у такий спосіб закон обов’язконий для держави такою самою мірою як і для окремого громадянина.

Необхідно, щоб у правовій державі постійно підтримувалась така атмосфера, коли держава і громадянин несуть взаємну відповідальність. Це означає, що людина, яка вчинила правопорушення, притягається державою до юридичної відповідальності. У цьому виявляється відповідальність громадянина перед державою. А держава у разі порушення права громадянина її представниками, заподіяння йому шкоди, наприклад, при травмі, загибелі людини при захисті державних інтересів, при незаконному арешті тощо, повинна також нести відповідальність перед потерпілим. У правовій державі немає і не може бути такого органу або людини, які були б звільнені від відповідальності і до яких би неможливо було висунути позов. Адже перед законом усі рівні.

Широке забезпечення прав і свобод громадянина – цей принцип і головний напрям правової реформи має на меті створити юридичні умови для практичної реалізації конституційних норм [29, с. 245].

Поряд із знанням конституційних норм учням важливо орієнтуватися у тих нормативно-правових актах, які регулюють відносини у цивільних, адміністративних, трудових та інших сферах життя. Доцільно також знати правові норми про діяльність і компетенцію правоохоронних органів. Адже часто виникає потреба звертатись у різні інстанції з проханням захистити порушені права, допомогти вирішити питання, то виникають у зв’язку з житловими умовами, працевлаштуванням, вступом до шлюбу, вчиненням злочину та ін. Проте далеко не всі громадяни, а особливо молодь, знають адресатів, до яких слід звертатися в таких випадках.

Але самих лише правових зринь для правомірної поведінки ще замало. Слід поражати право, усвідомлювати його позитивні сторони, добре розуміти, що без нього немислиме нормальне існування суспільства. На формування поваги до права впливають різні фактори: побутові умови життя, моральна атмосфера, загальний культурний рівень, якість самого права та ін. Проте найбільше значення мають економічна, політична та юридична дійсність (тобто рівень життя, додержання прав і свобод громадян, рівень діяльності правоохоронних органів, характер правосуддя, стан охорони правопорядку, справедлива реалізація правових норм тощо). У зв’язку з цим важливим завданням правового виховання є формування в учнів звички виконувати вимоги закону. Вихована людина має завжди зіставляти свої дії з вимогами права. Правомірна поведінка для неї – звична справа, оскільки така людина добре розуміє соціальний зміст пряля, засуджує протиправне розв’язання життєвих питань. Така звичка має бути глибоко усвідомленою потребою людини. Готових рецептів поведінки не кожний випадок немає. Право регулює далеко не всю бея винятку людську поведінку. Тому досить часто доводиться самостійно вирішувати, як краще реалізувати вимоги закону, як повестися, щоб не порушити закон. Тобто звичка виконувати закон не виключає з процесу прийняття відповідного рішення правосвідомості мислення і волі людини, яка