Шляхи формування звичної правомірної поведінки дуже різноманітні і вибір їх залежить перш за все від вікових особливостей учнів. Наприклад, у молодшому віці особливе значення має повторення, копіювання, а у підлітковому – наслідування. Так об’єктом наслідування можуть стати як правомірні, так і протиправні вчинки однолітків і дорослих. Практика свідчить, що для правосвідомості підлітків характерним є, з одного боку, знання деяких правових норм, а з іншого – нестійкість їхніх переконань, поведінки, нездатність будувати свою поведінку відповідно до вимог закону. Характер і структура самої звички правомірної поведінки також неоднакові. Залежно від конкретних умов життя, методів і якості правового виховання одних учнів можна привчити тільки поважати закон, інших – виконувати, те інших до підпорядкування закону у всіх випадках, а декого одночасно До поважання, виконання і підпорядкування. Тобто правомірна поведінка учня може виражатися у стримуванні від здійснення заборонених законом дій, виконанні норм права і юридичних обов'язків (позитивних дій), умінні застосувати правові знання у практичному житті.

Соціальним педагогам, які здійснюють правове виховання, важливо розуміти і врахувати у своїй роботі, що поважання закону відбувається переважно на рівні побутової психології це почуття, настрої, переживання, спонтанні уявлення і думки щодо прав. Вони формуються на основі знань та уявлень про норми права, юридичні права та обов'язки. Проявом поваги закону на психологічному рівні є почуття задоволення правом, справедливістю його вимог. Цей рівень найтісніше пов’язаний з матеріальними умовами життя людини, які здатні безпосередньо впливати на правові почуття [28, с. 87-89].

Повага до закону обов'язково зумовлює відповідну оцінку своєї поведінки і критичне ставлення до поведінки інших. Крім того, сприяє підвищенню активності молодих людей і виховує певну стримають та культуру в процесі реалізації демократичних пряв і свобод. Формування цих проявів – мета правового виховання. Але не виключено, що залежно від конкретних умов або особливостей правосвідомості учня стану законності тощо, правовиховні зусилля можуть бути зосереджені і на формуванні якогось одного із зазначених проявів. Звичка дотримувати вимог закону може сформуватись під впливом страху понести покарання за правопорушення. Слід зауважити, то у правовому вихованні завжди існує певна "доза страху". Це його специфічна властивість на відміну від інших видів соціального виховання, скажімо естетичного, трудового, які ґрунтуються лише на словесних формах впливу, на свідомість. У правовому вихованні вже сам факт наведення прикладів з практичної діяльності органів суду, прокуратури, міліції спричинює почуття настороженості, спонукає людину до критичного перегляду своїх вчинків і сприяє профілактиці правопорушень. Проте вплив на правосвідомість учнів страхом покарання безперечно не повинен бути домінуючим засобом виховання.

Переконаність у необхідності добровільного додержання правових норм формується головним чином усвідомленням справедливості цінностей, закріплених у праві – демократії, верховенства закону, правової захищеності людини тощо.

Найчастіше звичка поводитися правомірно починається з найпростішого – дотримання правил поведінки у школі, не вулиці, вдома, у громадських місцях. Далі вони закріплюються, стає нормою, внутрішнім регулятором і, поширюючись на суспільну поведінку, стає моральним переконанням учня. Тобто, завдяки правовим звичкам чіткіше розрізняються добро і зло, стримується протиправні наміри і бажання, навіть за наявності великої спокуси. Отже, звички правомірної поведінки впливають на формування моральних переконань учня [7, с. 181].

З іншого боку, моральні фактори (почуття, емоції, норми поведінки тощо) мають важливе значення у формуванні правових звичок, переконань, зразків правомірної поведінки. Особливу роль .тут відіграють емоції. Емоційна сфера у правосвідомості учня займає дуже важливе місце. Радість чи засмучення пісня прийняття нового закону, почуття задоволення чи невдоволення практикою застосування юридичних норм, нетерпиме чи байдуже ставлення до права – все це належить до правових емоцій. У багатьох випадках правові емоції мають морально-побутовий характер. Проте їм притаманна і чисто "правова" риса, коли людина позитивно реагує на факти зміцнення законності і засуджує будь-які, навіть незначні, факти правопорушень.

Ще одним напрямом правового виховання в сучасних умовах має бути розвиток правового мислення учнів, яки становить певний рівень вміння права і комплекс навичок практичного застосування правознань. Правове мислення передбачає передусім вміння самостійно оцінювати правові явище, співвідносити свою поведінку з вимогами закону ("а як би я сам вчинив"), негативно або позитивно ставитися вчинків інших. Але воно набуває системного, практичного характеру тільки за умов участі учнів у розв’язанні правових питань у конкретних життєвих ситуаціях: при обговоренні проектів законів, діяльності депутатів, органів управління, при ознайомленні а практичною діяльністю правоохоронних органів, запобіганні правопорушенням трудової практики. Тобто правове мислення, як результат правовиховної діяльності у школі і один з головних елементів правосвідомості, – це правові знання у дії. Практичною метою правового виховання учнів має бути формування у них соціально-правової активності, тобто готовності добровільно виконувати юридичні обов’язки, турбота про підвищення рівня правових знань, бажання брати особисту участь у зміцненні законності та правопорядку. Слід зазначити, що у цілому соціально-правова активність є одночасно і метою правовиховної діяльності, і критерієм ефективності, і важливим елементом правової культури [38].

Важлива ціль правового виховання учнів – формування позитивних правових установок. Установка – це первинний психологічний стан, який визначає поведінку особи, вона – не природжене явище. Це також схильність або готовність людини до виконання дії, яка задовольняла б потребу. Установка передбачає і думки, і почуття, і спонукання до дії, щодо того об’єкту, з яким вона пов’язана.

У правовій сфері установка пояснюється як "схильність особи до сприйняття змісту норми права, його поведінки, оцінки,