Щоб підвищити рівень правовиховної роботи, досягнути в ній кращих результатів, змінити криміногенну ситуацію серед молоді на краще, слід знати, якими є її уявлення про правові відносини, ставлення до закону, її громадські та чисто людські, як особисті, інтереси.

Результати цього дослідження підстав для оптимістичних висновків не дають. Більшість з опитуваних не змогли назвати хоча б десять юридичних термінів. Далеко не всі учні-старшокласники знають такі елементарні правові норми, як вік настання юридичної відповідальності, права брати участь у виборах, укладати цивільно-правові договори та ін.

Було з’ясовано думку щодо обов'язковості виконання закону всіма і завжди. На жаль, знову ж такі більшість опитаних дали залену відповідь. Тобто вони вважають, що завжди виконувати закон не обов’язково. А на запитання: "Для чого видаються закони?" – 53 % опитаних відповіли – для того, щоб люди чіткіше знали межі, в яких вони можуть поводити себе як вважають за потрібне, а також, щоб захищати свої права; 37 % – щоб забезпечити громадянам можливість реалізувати свої потреби в роботі, відпочинку, житлі, сім"ї тощо на більш розумно. Решта – найменша частіша – для того, щоб був порядок у відносинах між людьми.

Майже 50% опитаних заявили, що закон можна порушити, якщо він "поганий", а більше як 50 % переконані, що навіть чесна людина за певних обставин може вийти за рамки закону, особливо коли йдеться про матеріальну вигоду [51, с. 12].

Суттєві прогалини є в правосвідомості не тільки неповнолітніх правопорушників, а й законослухняних учнів. На запитання: "Хто в і повідає за правопорушення учня?" – понад третини старшокласників пояснили, що відповідальність за це несуть батьки, вчителі, керівництво школи, але не самі винні. І лише третина опитаних дала правильну відповідь.

Соціальному педагогові слід мати на увазі, що значний обсяг інформації з різних правових проблем учні отримують не від батьків, вчителів або юристів, а від друзів, деяких дорослих у сфері вільного, так званого "неформального" спілкування, з кінофільмів тощо. Ці канали переважно перебувають поза педагогічним і батьківським контролем, і правова інформація, яка надходить з них буває не тільки неповною, а й суттєво спотвореною, шкідливою. У цьому зв’язку вчителеві слід пам’ятати, що під час інтенсивного формування свідомості підліток прагне до самостійного пізнання життя, зокрема явищ антиправового, негативного характеру. Для цього він використовує найбільш доступні для нього джерела, в тому числі і досвід сумнівних "друзів".

Юристам-практикам і соціальним педагогам добре відомо, то деякі дорослі злочинці-організатори правопорушень користуються тим, що підлітки не знають законів і не вміють розгадати всіх хитрощів злочинця, навмисно перекручують зміст закону та практику його застосування, стверджуючи, наприклад, то неповнолітніх карати не будуть, а якщо і покарають, то без позбавлення волі, умовно, тощо. Не знаючи законів, малолітні часто вірять їм і погоджуються на вчинки, які істотно деформують їхню правосвідомість і взагалі їхній нормальний розвиток.

Усе це соціальному педагогові слід враховувати, наголошуючи на принципово важливому правовому принципі про те, що незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення. Адже в реальному житті про існування закону підліткові стає відомо лите тоді, коли закон вже порушено і виникло питання про кримінальну та іншу відповідальність.

Учням слід добре знати, що існує сувора кримінальна відповідальність за хуліганство, зґвалтування, крадіжки, вбивство та інші злочини. Суворе покарання несуть винні у порушенні правил пожежної безпеки, забрудненні навколишнього середовища і ряд інших правопорушень [66, с. 102].

Юридичною і педагогічною наукою доведено, що велике виховне і профілактичне значення (хоч і не вирішальне) має вже сам факт знання підлітком певного закону, норм поведінки, своїх обов’язків, розуміння ним шкоди від порушення закону, невідворотності відповідальності за скоєне. Це стримує підлітка у криміногенних ситуаціях від правопорушень, спрямовує його на додержання загальноприйнятих зразків поведінки.

Суть правового виховання мабуть в тому і полягає, що за допомогою різних форм і методів до свідомості учнів доводяться такі закріплені в правових приписах зразки поведінки, які схвалюються суспільством і спричинюють з його боку негативну реакцію в разі відхилень від цих зразків. Інформація про наслідки порушень закон про покарання сприяє засвоєнню учнями правових норм у конкретних зразках поведінки.

Оскільки правосвідомість школярів ще не сформована, існують суттєві прогалини у розумінні правових явищ і фактів, то завдання правового виховання в школі полягає не тільки в тому, щоб створити у школяра правильне уявлення про загальні правові принципи, а й в тому, щоб дати йому знання найважливіших конкретних правових норм. Скажімо, в процесі правового виховання і навчання в середи школі не слід обмежуватись вивченням тільки конституційних норм права. Учні повинні в певних межах знати конкретні закони, окремі статті та інші важливі вимоги різних галузей чинного законодавства. Дуже важливо, щоб правове навчання та виховання в школі не відривалось від реального стану законності, від життя. На всіх стадіях правовиховного процесу слід враховувати весь комплекс особливостей правосвідомості школяра-підлітка і забезпечувати досягнення таких результатів, як знання права, розуміння правових норм, повага до закону, додержання вимог закону, захист правових норм.

Відомо, що не можна сподіватись на виконання припису правової норми людиною, якщо вона не поважає її, не має відповідного переконання в її правильності. Пізнати процес формування правових переконань – це означає проникнути в багатогранний і складний духовний світ молодої людини, зробити крок до